ЖИВОПИС ГОЛКОЮ НІНИ ГОНЧАРУК

У бібліотеці мистецтв ім. М. Бажана Солом’янського району (вул. В. Лобановського, 37) до 15 лютого триває 72-га персональна (і 53-тя у  Києві та 246-та загальна) виставка художниці-майстрині з вишивки «Живопис голкою» Ніни Гончарук.

 

Знайомтесь: Ніна Гончарук – Золота голка України,  Заслужений майстер народної творчості України Претендент на здобуття Лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка у 2018 р

 Українська майстриня Ніна Гончарук віднайшла свою техніку вишивання, (на яку, до речі, отримала патент Державного департаменту інтелектуальної власності м. Києва)  – так звану тришарову об’ємну вишивку – такий собі своєрідний 3D-ефект, що додає картинам більшої реалістичності. Тому, здається, що картини не вишиті, а намальовані. Під час  презентації виставки у бібліотеці мистецтв ім. М. Бажана (яку відкрила завідувачка Лариса Кондратюк) нам пощастило поспілкуватися із майстринею.

Ніно Іванівно, розкажіть, будь ласка, які чудеса може творити голка, звісно, у ваших руках. Маю на увазі 3D-ефект…

  • Я освоїла майже всі техніки вишивання, які існують в Україні. Але віднайшла власну техніку – дво-тришарову об’ємну вишивку – тобто живопис голкою. Суть моєї техніки полягає у такому: полотно натягую на раму, як художники роблять, і створюю основу для своєї роботи – вишиваю фон гладдю (таку собі своєрідну «ґрунтовку» для майбутньої роботи), а потім основні елементи, де використовую акрилові нитки та муліне, заключні штрихи роблю шовковими нитками. Жодна фарба не дасть такого ефекту, як нитка. Тому яскраві чорнобривці, ошатні мальви, духмяний бузок здаються справді живими.
  • Справді, як живі, а ще осяяні і радістю… Як вам вдається передати не лише красу, а й відчуття піднесеності та радості?
  • Я не додаю до своїх картин чорних кольорів. Тому в мене всі роботи радісні і реалістичні. Щоб показати їхню довершеність і для підсилення ефекту зображення, тобто відображення світлотінні, добираю відтінки барв. Для більшої виразності використовую традиційне муліне, шерстяні та бавовняні нитки, люрекс, бісер…
  • Тому на картині і яблука такі, що хочеться надкусити…
  • Справді, на кошик з яблуками всі звертають увагу. Може, хто і хоче надкусити, бо яблуко – найкорисніший фрукт… (сміється). На Андріївському узвозі якось підходить до моїх картин одна жіночка, і каже: «Бачила два роки назад тут полотно, ото картина: яблука, як живі. А я їй відповідаю: «То мої вишиті яблука, і показую їй каталог і ті самі яблука…».
  • О, звертають увагу на всі картини, навіть важко виокремити, яка з них найкраща… А у вас є улюблена?
  • Вони у мене як діти, тому люблю всі свої вишиті картини. Проте своєю візитівкою вважаю картину «Дари Поділля».
  • Коли, скажімо, малювали композицію «Пучок польових квітів», то, чи збирали польові квіти, чи малювали з уяви?
  • Моє дитинство пройшло в селі, тому у моїй пам’яті і спориші, і мальви, і бузок і до сьогодні.
  • Загалом де берете теми та ескізи для своїх полотен?
  • Я ескізів не роблю, інтуїтивно відчуваю, що тут має бути річка, тут ліс. Люблю автентичні, мальовничі пейзажі між бур’янами і квітами. Звісно, я продумую кожен свій стібочок. Теми картин приходить повсякчас: то западуть в душу гарні поетичні рядки, то зачарують мальовничі краєвиди. Скажімо, на одному із літніх фестивалів на Львівщині, прилягла на галявині і почала вдивлятися у зоряне небо. Згодом на чорному тлі вишила-засвітила своє «Зоряне небо». Чи одного разу їхала в тролейбусі, саме дощило, і промайнула думка, що на кухні немає натюрморту. Переступивши поріг дому, натягнула полотно, і за вечір вишила гроно винограду із серії «Дари Поділля». Загалом архітектурним та історичним пам’яткам своєї рідної Хмельниччини присвятила серію робіт.
  • Пам’ятаєте свій перший твір саме у власній техніці вишивки?
  • Звісно. Це було відоме «Ластівчине гніздо». За десять років, працюючи у такому виді мистецтва, вишила майже 229 картин. Дуже багато квітів, бо своїм кумиром вважаю Катерину Білокур. Люблю також малювати квіти улюбленими кольоровими олівцями.
  • Хто прищепив Вам любов до малювання та вишивання?
  •  Моя мама. Вона дуже хотіла щоб я також, як і вона, була швачкою. Мама обшивала півсела. У три роки вона мені дала голку. Проте свою першу картину на полотні створила у 12 років. У нашій родині всі мали хист до ремесла. Скажімо, батько гарно малював, і до сьогодні пам’ятаю намальованих горобчиків, що вмостилися на гілку. Я ще дивувалася, як він умів ніби живими зобразити пташенят. Дідусь Павло змайстрував верстат для своєї дружини і пані Василини, на якому ткали полотно та створювали скатертини і серветки й оздоблювали мережками та вишивками. Всю любов до рукоділля та вишивки пані Василина передала дочці Євгенії – моїй мамі. Тож виходить, що я майстриня щонайменш у третьому поколінні.
  • Дивлячись на чудові картини, виконані у форматі 3D, чи є у Вас учні, яких навчаєте власній техніці вишивання?
  • Хто прагне оволодіти такою майстерністю – навчаю, але це нелегка справа. Тішать мене мої рідні: на художню стезю стали мої дві доньки: старша – Олеся – здобула професію дизайнера інтер’єру, менша – Іванка – закінчила Університет моделювання та конструювання швейних виробів. Свою любов до малювання і до бісеру проявляють і внучки Яна і Ліля.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *