Знайомтесь: Світлана Гула

Слово про колегу. Знайомтесь: Світлана Гула.

Нещодавно мені випадково потрапила в руки невеличка книжечка видавництва «Мистецтво», у якому розміщений нарис Миколи Равлюка «Кілька ескізів до одного портрета», а під назвою написано так: «Квіти книзі».  Звісно, мене як журналіста зацікавило ще й те, що як це… квіти книзі?..

Утім, все по порядку…

Одного буденного дня автор нарису пішов у бібліотеку імені Достоєвського. Відчинивши двері, переступивши поріг бібліотеки, зразу ж за порогом – килимок. Простенький з рогози. Мовляв, знай: перш, ніж увійти в храм книги – витри ноги.

Глянув праворуч, у бік читального залу. Там сиділо кілька відвідувачів. Один перегортав підшивку, другий – схилився над книгою… Ліворуч – зал видачі й побачив бібліотекарку Світлану Гулу. Тільки мав намір до неї звернутися. Та не встиг підійти ближче до столу, за яким працювала Світлана, як вискочив стрункий хлопець і подав бібліотекарці букет червоних троянд. Як з’ясувалось, це була добра традиція: читачі вшановують книгу квітами.

Ось така історія сталася у 80-ті з моєю сьогоднішньою героїнею – Світланою Гулою, тепер вже мого нарису. Тож після закінчення у 1969 році школи, учителька хімії порадила майже «круглій» відмінниці Світлані поступати в Інститут культури, який нещодавно відкрився у Києві. І лише за другим разом Світлана Дмитрівна стала студенткою київського вузу. Розповідає мені, що і до сьогодні пам’ятає, як вразила своєю красою центральна вулиця міста – Хрещатик, коли дивитися з боку Бессарабської площі. Краса відкривалася – неймовірна!

В столиці Світлана Дмитрівна і щастя своє віднайшла – чоловіка Євгена. Сьогодні Євген Гула – відомий український живописець і графік. Після закінчення інституту прийшла працювати у бібліотеку ім. Ф. Достоєвського, із книгами якої не розлучається і нині. Щоправда, одна «ремарочка»: із газетами і журналами також. Бо наразі вписує усю періодику, що надходить до бібліотеки, до картотеки. І все знає, що пишуть у культурному просторі країни, бо дуже цікавиться цими питаннями. І не випадково… Бо багато років у 90-х очолювала районний клуб любителів української літератури та мистецтва «Народна криниця». І тоді організувала у ті роки(!) про поетичну та пісенну творчість січових стрільців – про цю маловідому сторінку історії культури України мало хто й чув. І трішки тоді побоювалась, що за таке її «знімуть» з роботи. У подальших засіданнях клубу основною тематикою була Шевченкіана, на якій було також презентовано картину художника Євгена Гули «Спомини про Україну. Т. Шевченко».

Відтоді промайнуло багато літ… Наразі Світлана Дмитрівна бере кумедні ролі у драм кружку бібліотеки. Скажу по секрету: до Колодія цікаве буде дійство…

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *