Зіркові гості. Міла Іванцова

ПИСЬМЕННИЦЯ МІЛА ІВАНЦОВА:
«НІЧОГО МІСТИЧНОГО У ТОМУ, ЩО ФІЛОЛОГ СТАВ ПИСЬМЕННИКОМ»

Визнання Мілі Іванцовій приніс роман «Родовий відмінок».
Хоча її оповідання вже були відомі за межами країни.
Загалом читачі називають твори цієї письменниці «терапевтичною прозою».
І не випадково, адже вони позитивні й життєрадісні.
Та, напевне, найголовніше — у них цікаві історії людей, щоправда, часто з детективними нюансами і творчо додуманими сюжетними колізіями.
Днями у столичній бібліотеці імені М. Ре­ріха українська письменниця, журналістка, перекладачка, лауреатка «Коронації слова», володарка титулу «Золотий письменник України» Міла Іванцова презентувала свою нову збірку оповідань «Скринька з оповідками».

Із часом проза «затоптала» вірші

— Міло, подейкують, що ваш прихід у літературу є дещо містичним. Це правда?
— Ні-ні, не може бути нічого містичного в тому, що філолог став письменником! Хіба що те, що цей факт став несподіванкою для цього філолога. Хоча, можливо, струс мозку, який передував першим моїм віршам уже в зрілому віці, дещо «структурував» мої творчі прояви. Річ у тім, що взимку я впала й отримала струс мозку. А десь уже навесні з мене пішли вірші…
— Про що писалось у віршах?
— Вони приходили несподівано і були дуже різними, подеколи я й сама не розуміла, звідки бралися ті теми, адже в моєму житті такого досвіду не було. Навіть прийшла думка, може, то хтось через мене їх «транслює». Але потім я звикла до поезії у своїй голові. Правда, з часом проза «затоптала» вірші, стали з’являтися оповідання, а потім і романи.
— Недавно в книгарнях з’явилася нова книжка «Скринька з оповідками». Які оповідання заховали, ні, власне, витягли зі скриньки для читача? 
— Це вже четверта збірка моїх оповідань. Там є і старі, і нові, ми спеціально ставили при кожному дату написання. Усі вони різні, і я завжди прошу читачів не ковтати книжку «запоєм», а посмакувати хоча би по одній історії на день.
Більше захованого в архівах не лишилося, перешерстила все (усміхається). Але я знову ввійшла у такий період, коли оповідання зароджуються в мені й пишуться, тому і тішуся, адже дуже люблю ці непрості «малі форми». Тож маю вже більше десятка нових оповідань, які цілком можуть стати книжкою наступного року.
— Звідки черпали сюжети для оповідань? І загалом — вони реальні чи вигадані?
— Сюжети переповнюють наш буденний світ, нерідко прості й непомітні, але подеколи не такі вже й буденні. Оскільки я не пишу нічого фантастичного, то це історії про звичайних людей. Тому зерно, ідея зазвичай цілком реальна, але в авторській уяві вона обростає вигаданими нюансами і сюжетними колізіями, і через якийсь час я й сама уже не можу пригадати, який відсоток правди у моєму творі.
Визирають французькі «вуха»
— Знаю, що працювали виклада­чем  французької, студенти називали вас Мадам. Чи були якість кумедні історії, які б захотілось перенести в сюжет оповідань? 
— Французькі «вуха» визирають майже в усіх моїх романах і у багатьох оповіданнях. А з приводу ймення «Мадам» я одразу згадала таку історію. Колись їду ескалатором метро вгору, назустріч мені вниз теж їдуть якісь люди. Раптом чую звідти крик: «Мадаааам! Мадам! Це я! Не йдіть нікуди! Я зараз піднімуся до вас!». Це мене впізнала колишня студентка і дуже хотіла поспілкуватися, поділитися своїми новинами. Що, власне, і сталося. І подібних випадків у місті було чимало. Я й досі озираюся на це звертання (усміхається).
— Є оповідання, про які б сказали: це про моє життя?..
— Усі написані історії пропущені через душу автора. Але далеко не всі про себе. Це, згодьтеся, було б не зовсім нормальним. Але є деякі, де мало що довелося й додавати. Наприклад, оповідання «Потенційний учень». Воно про хлопчика, котрий з раннього віку дуже мріяв учити французьку мову. Але мені, на жаль, так і не випало щастя стати його вчителем.
— Як до вашої літературної творчості ставляться рідні? Прислухаєтесь до їхніх порад?
— Так, нерідко перевіряю на найближчих людях свіжонаписане і вдячна їм за уважне прочитання. Автору не завадить свіже стороннє око і дружня критика. Я радо обговорюю мої твори в допечатний період, коли ще не вийшла книжка і можна щось виправити. І виправляю. Якщо згодна. Але якщо мене не переконали, то останнє слово за автором. Адже це ним створений світ, він виносив задум, виплекав своїх героїв, сплів сюжетну лінію…
— Ви любите природу, це дуже відчутно. Урочище Кинь-Грусть! Ваше улюблене?
— Дійсно люблю природу, хоч і є «дитям асфальту», все моє життя — це Київ. А урочище Кинь-Грусть — це така чарівна місцина на північній околиці столиці, де душу мою покидає неспокій, вона наповнюється енергією і «відбалансовується». Там ростуть семисотлітні дуби, які можна обійняти хіба що втрьох, старовинні липи, мачтові сосни, є каскад із трьох озер, качки, приватний сектор, дивна некиївська тиша. Ця місцина трохи описана в моєму романі «Я тут живу».
— Загалом, де пройшло ваше дитинство. Можете пригадати яскравий спогад із тих часів?
— Усе життя я живу в Києві (не дивно, що саме на його тлі розвиваються події моїх творів). Дитячих спогадів багато. Наприклад, наші з батьками вилазки вихідного дня мотоциклом з коляскою на луки, де тепер Оболонь. Ми купалися в озерах чи у Дніпрі (по якому тоді жваво плавали веселі прогулянкові кораблики та солідні баржі), варили польову кашу, напинали намет, збирали великі букети ромашок, а потім удома роздаровували їх сусідам.

Сто книжок для сільської бібліотеки

— За рейтингом журналу «Фокус» ви посідаєте четверте місце в рейтингу 30 найуспішніших письменників України. У чому секрет успіху?
— Цей рейтинг вираховують щороку. У першу четвірку я втрапила за підсумками 2012-го. Це була математика — підрахунок виданих того року примірників моїх творів. Власне, ризики видавців. Але, на щастя, книжки швидко розійшлися — видавці не помилилися, читач чекав нових романів і отримав їх. Напевне, я маю широку співзвучну аудиторію.
— Окрім творчості, ви займаєтесь доброчинністю, є організаторкою Всеукраїнського благодійного проекту «Сто книжок для сільської бібліотеки».
— Проект існує вже сьомий рік. Виник із того, що одна знайома письменниця-бібліотекарка поскаржилася мені, що люди в селі хочуть читати, але читати нічого — фонди вкрай застарілі, поповнення мінімальне і рідко актуальними книжками. Я вирішила їй допомогти, звернулася через «Фейсбук» до знайомих письменників та й інших людей, щоби поділилися хорошими книжками. За тиждень передали туди повний багажник книжок.
Потім стали звертатися інші бібліотеки, а струмочки доброчинців продовжували нести подарунки для них. Так досі й триває. Без усякого фінансування й зобов’язань перед інстанціями — винятково на добрій волі добрих людей. Але наразі я вже менше тягаю додому тих коробок, а з дому — на пошту. Знаю, що проб­лема глобальна, прошу тих, хто має чим поділитися, відправляти за адресами, які можу надати я, або просто завозити в будь-яку сільську бібліотеку.
Скрізь будуть раді книжкам сучасних українських та зарубіжних авторів, дитячій літературі. Аби це були не перебірки старих книжкових шаф (що теж бувало не раз), бо на селі не потребують радянського агіт-добра чи навіть сучасних російських книжок про їхній доблесний спецназ. Я свідома того, що ніякий доброчинний проект не виконає у повному обсязі функції держави. Але принаймні приверне увагу держави і щось змінить. Так і сталося — зміни вже є, хоч і поступові.
— Якщо є вільний час, чим полюбляєте займатися?
— Вільного часу мені завжди не вистачає, бо маю чимало цікавих занять — це і дача, і різне рукоділля, і зустрічі з друзями та з читачами, поїздки, походи у театр. Слідкую за новинками українського кіно, стараюся не пропускати нових фільмів. А ще чимало часу краде «Фейсбук», але як публічна людина я не можу його зректися. Там багато моїх читачів та колег по перу, я хочу бути в курсі новин світу, країни, культурного життя, в курсі книжкових, кінематографічних та театральних новин.
— Міла Іванцова вірить у казкові новорічні дива?
— Міла Іванцова взагалі вірить у дива. І не має нічого проти, якщо вони стануться під Новий рік! Бажаю здійснення добрих мрій, а також перемоги і розквіту нашій Україні!
Україна молода
Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *