Зіркові гості. Лариса Недін

«Сузір’я» таланту Лариси Недін

 Срібний голос ведучої популярних радіопередач «Вечірній клуб актриси Лариси», «А ми до вас в ранковий час» та «Від суботи до суботи» заслуженої артистки України Лариси Недін слухачі розпізнають із перших слів в ефірі. Утім, на одному із її творчих літературних вечорів у Будинку письменників, народна артистка України Тамара Стратієнко привідкрила таємницю, назвала сім справжніх талантів, якими володіє Лариса Недін, це: актриса, майстер слова, педагог, журналіст, турботлива мама, прекрасна господиня та талант – літературний. Який із них для Лариси Недін найважливіший, запитаємо у неї…

 

  • Пані Ларисо, то що ж для Вас найважливіше у творчій діяльності? І взагалі ким мріяли бути. І чи здійснилася Ваша мрія?
  • Мріяла стати актрисою. Мрія збулась. Мріяла писати книжки. Пишу і видаюсь. А от радіо і телебачення – дарунок Долі. Творчість і є моє життя. Намагаюсь не впускати у свою душу зневіру, розпач. Всевишній нагородив талантами, впевнена, щоб на духовній ниві працювати. Примножувати все добре й світле.

– Нещодавно на творчій зустрічі на Солом’янці, у бібліотеці ім. М. Реріха, де ви представляли зіркових гостей передачі «А ми до вас в ранковий час», Тамара Стратієнко розказала цікаву історію, як прийшло у її життя радіо. А як з’явилося воно в Лариси Недін?

– Радіо прийшло до мене, коли я навчалася на другому курсі Київського державного інституту театрального мистецтва ім.І.К. Карпенка-Карого (нині Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого), де моїми викладачами були професор Леонід Артемович Олійник, і н.а.України Ада Миколаївна Роговцева, Зоя Олександрівна Віхарєва. На іспиті зі сценічної мови я виконувала «Титарівну» Тараса Шевченка. Серед глядачів було кілька запрошених з Літдрами, так називалося окреме об’єднання, яке розташовувалось не на Хрещатику, 26, а на вулиці Ярославів Вал, 10-б. От саме звідти і прийшли режисери: Володимир Бохонко, Рима Скибенко, Юрій Дзюба, Василь Обручов.  Невдовзі отримала пропозицію записуватись у літературних передачах, брати участь у радіопостановках.  А у 1995 році я очолила редакцію розважальних передач. Талановиті журналісти, редактори, музиканти, режисери прийняли мене у свою радіородину.

Але ж у вашій творчій біографії на той час був і театр «Сузір’я»…

– Спершу був театр-студія «Будьмо!, куди мене запросив художній керівник Сергій Проскурня, і це був дуже цікавий період роботи, спільні постановки з іноземними режисерами, акторами. Надзвичайний досвід. Театр «Сузір’я» був після 1998 року, це була творча лабораторія, де я могла експериментувати і втілювати свої проекти.  Перший мій проект у цьому театрі був присвячений 2000-річчю Різдва Христового – постановка за кіносценарієм режисера Василя Ілляшенка «Невідома легенда про Клавдію Прокулу – дружину Понтія Пілата, про Понтія Пілата та Ісуса Христа». Цю виставу навіть номінували на «Київську Пектораль». І ще один проект на сцені театру «Сузір’я» був поставлений до 20-річчя моєї творчої діяльності за драматичною поемою Марії Морозенко, вистава називалась « Поза зоною досяжності або  Magdalina com.ua».

  • Оскільки ви згадали Сергія Проскурню, знаю тоді у вашій театральній біографії був фестиваль експериментальних театрів, проектів, вистав «Мистецьке Березілля». Кілька слів про цю мистецьку подію…
  • Таких фестивалів було чи не десять, боюсь помилитися, мені запам’яталось «Четверте Мистецьке Березілля» Однією з найяскравіших подій фестивалю була київська прем’єра режисера з Нью-Йорку Вірляни Ткач. У виставі брало участь шість акторок: двоє з Нью-Йорку та четверо з України. Звичайно ж окрасою була Ніна Матвієнко з її унікальним голосом. «Водоспад/Відблиски» – так називалася вистава… Водоспад голосів, водоспад оплесків, водоспад відкриттів – і все це про київську прем’єру. Вистава досліджувала самовизначення жінок у нашому мінливому житті, сплітаючи родинні оповідання про наших бабусь, старовинні пісні та сучасні твори. Моєю була розповідь про бабусю, яка перед смертю залишила мені зелену хустку. На Одещині більш пошириними були не вишиванки, а традиційні яскраві великі хустки.  Бабусина хустка для мене найдорожча.

–  Але повернімося до радіо «Культура». Коли зявилася передача «Вечірній клуб актриси Лариси»?

– У1995 році створюється редакція розважальних програм, з’являються нові проекти і, зокрема «Вечірній клуб актриси Лариси». Після двох перших ефірів листи  посипались, без перебільшення, мішками. Тоді не було такого поняття, як бренд, але в глибині душі відчувала, що передача буде популярною.

Кого запросили на гостини у «вечірній клуб»?

– Павла Зіброва зі своєю дружиною Мариною. Тоді на вустах було його одруження. Пам’ятаю, виглянула у вікно, а там Павло із дружиною прямують до студії. Його важко було не впізнати: такого статного із вусами, і його дружину в капелюшку – справжню тобі француженку! Наступними гостями були Іво Бобул і Лілія Сандулеса, Ганна Чубач, Марія Стефюк, Павло Дворський, Юрій Рибчинський та багато інших знаменитих митців. Під час ефіру багато жартували, розповідати маловідомі факти з дитинства, про хобі … Утім, на передачу запрошувала не лише зірок, а й, на мій погляд, унікальних людей. Скажімо, Івана Кураса, який розповідав не про будні у Кабінеті Міністрів, а цікаві факти з історії нашої країни. І перед слухачами постала не людина-чиновник, а людина-патріот, що добре знається на історії, сучасній літературі і мистецтві.

А можете розказати про нинішніх гостей передачі, які чимось особливим вразили вас і слухачів…

– Особливим?! Непевне, найбільше мене вразив Валерій Мартишко з міста Борисполя, який сьогодні займається фермерством та пише пісні. Мене із ним познайомив  композитор,  Олександр Бурміцький. І коли я уперше зустріла Валерія Мартишка в холі Українського радіо, я подумки собі сказала: «про що я буду говорити з цією людиною?»… Та коли ми зайшли у студію, і гість почав розповідати… як зупиняє посеред поля машину і на колінах пише рядки для своєї нової пісні, милується, як заходить і сходить сонце; а від розповіді про свою бабусю, яка несла замерзлим Дніпром у Святвечір печену у горщику картоплю (бо більше було нічого принести) дитині, яка була у притулку, – я вперше у студії за всі роки заплакала… Не тільки я відчула глибину його душі, а й слухачі передачі. Телефон у редакції розривався .  Це – щемно!

Як драматична акторка я тяжію до театральної тематики. І моїми гостями часто є актори та театральні діячі. Тож гостями була Валентина Зимня, яка майже 20 років пропрацювала у Чернівецькому драматичному театрі. Загалом із цим театром, у якому я також, до речі, розпочинала свою акторську кар’єру, мене пов’язує  участь у складі журі у конкурсі «Золоті оплески Буковини».  Моя театральна наставниця Ада Роговцева,  актриса Галина Яблонська, режисери Едуард Митницький, Михайло Резнікович, Олексій Кужельний. А який чудовий співрозмовник, оповідач Богдан Струтинський, очільник Національної Оперети!

 –   Пані Ларисо, з чим повязуєте своє майбутнє?

  • З театральною педагогікою, вона мене вабить. З літературою, багато цікавих задумів і для діток (кілька рукописів чекають на свого видавця), і прозові твори. І звичайно ж з Українським радіо, куди щодня поспішаю з радістю у душі. А якщо Доля мені подарує щось зовсім несподіване, але дуже цікаве, я радо відгукнусь.
  • Оскільки заговорили про літературу, кілька слів про ваш літературний доробок…

– У моєму творчому доробку дві поетичні книжки: «Світ, приречений на гріховність» і «Душі моєї оркестри». Видала прозову книжку «Дощ змиває всі сліди», куди увійшли спогади моєї бабусі Гані, яка пережила жахіття Голодомору. Коли я ще була школяркою, вона розповідала мені деякі історії про Одещину, яку теж голод зачепив. Але вона завжди мене застерігала: «Лорочко, нікому цього не говори, бо тебе виключать з комсомолу, а нас усіх зашлють у Сибір». Я дуже довго носила ці історії, і в якийсь момент все це вихлюпнула на папір. У народному театрі міста Хотина є в репертуарі вистава за мотивами цієї повісті.

Та, мабуть, найбільший творчий доробок, написаний для дітей під назвою «Передчуття свята», виданий у видавництві «Криниця». Ця книжечка схожа на метелик, який перелітає з однієї квіточки на іншу та розповідає про високу духовність, доброту і людяність…

 

“Культура і життя”. Наталка Капустянська

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *