Знайомтесь: Наталія Снісаренко

Слово про колегу: Наталія Снісаренко

Любов до книжки Наталії Антонівні привили її бабуся, що мешкала в Гайсині, мама та Правилівська сільська бібліотека, колишнього Іллінецького району. Родина передплачувала чимало газет і журналів, серед яких і роман-газету, яку і вчителі інколи брали читати, зокрема О. Чаковського «Блокаду». І навчаючись у молодших класах, почала сама писати віршовані твори на вільну тему, аби мати час почитати книжку з бібліотеки.

Слухаючи щоразу твори юної поетки, учителька з літератури згодом зрозуміла, що учениця таким чином вивільняє собі зайвий час для позапрограмного читання. Ще навчаючись в першому класі в м. Гайсині, брала участь в міських в поетичних заходах в Зеленому театрі місцевого парку. Згодом батьки забрали доньку назад в село, тому, що дуже скучала за меншими сестричкою та братиком, за батьками, за сільською криницею, бо і до сьогодні вважає, що у ній таки цілюща вода. А ще за сільськими традиціями, бо саме чотири села: Правилівка, Якимівка, Новоживотів, Староживотів – були об’єднані навколо одного містечка – місця дислокації козацької сотні. На той час у с. Ново-Животів була діюча церква, але відвідувати її могли лише дошкільнята, школярам ходити до церкви в ті часи заборонялось. Діти села були активними відвідувачами сільського клубу та бібліотеки. У старому сільському клубі, одному з перших в районі, проводились вечорниці, куди приходило пів вулиці ліпити вареники. Ніколи в селі не завмирала традиція виконання колядок, щедрівок, посівання, святкування Івана Купала. Особливо цікаве дійство відбувалось на Івана Купала в 1974 році, коли всі жителі козацьких селищ збиралися на березі річки й співали рідкісні купальські пісні, по особливому прикрашали купальське деревце. Такий собі був етнографічний майстер-клас. До речі, і сьогодні в Правилівці є кам’яний хрест, про який існує легенда. Ніби донька козацького сотника завела турків на хибний шлях, за це її нападники і вбили. В селі нині розмістилась етнографічна хата-садиба Ганни Секрет, де відбуваються фольклорні фестивалі, такі як Фестиваль Борщу, свято Тернової хустки, українського оберега-рушника.
Загалом книга у житті Наталії Снісаренко відіграла велику роль – дала отримати знання (бо іншої можливості тоді не було), і не відрізнятися від міських дітей. Деяких авторів, скажімо, свого земляка Євгена Гуцало перечитує по кілька разів. А днями у бібліотеці у рамках фестивалю дитячого читання побувала і дружина письменника – Леся Воронина. Отакий собі літературний «зв’язок», чи щось, може, інше…
Про козацькі традиції, якими було наповнене і дитяче, і доросле життя Наталії Снісаренко, тепер розповідає малечі у бібліотека імені І.Світличного для дітей. Ознайомлює з українською хатою, у якій розмальована піч. А біля печі – рогачі, коцюба, скриня та інші предмети селянського українського побуту. Наталія Снісаренко не лише ознайомлює, а й показує як раніше варили і готували їжу в печі. А діти уважно слухають та доторкаються посуду своїми рученятами. Ще однією особливістю Наталії Антонівни є те, що на кожну зустріч із дітьми одягає український стрій. Це важливо…
І наша розповідь про цю чарівну Українку була б неповною, якби не згадали про події у Нахімовському училищі Севастополя, коли курсанти заспівали гімн України. Серед тих курсантів був і внук Наталії Антонівни – Михайло.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *