Зіркові гості. Оксана Рибась

Віршотерапевтична поезія Оксани Рибась: слідами київської презентації збірки «Пристань»

Серед книжкових новинок на слуху нова поетична збірка києво-харківської поетеси, віршотерапевта, психолога, кандидата філологічних наук і просто любительки книг Оксани Рибась «Пристань». До книги увійшли тексти, написані впродовж 16-и років. І, без перебільшення, вірші припали до душі багатьом шанувальникам поетичного слова. І не випадково, адже Оксана Рибась не тільки звертається до естетично-художніх можливостей слова, але й лікує своєю віршотерапією.

  • Оксано, хто зупиняється на «Пристані», щоб послухати Ваші вірші?
  • Моя «Пристань» для всіх спраглих душ, які відчувають потребу в натхненні до життя, в нових емоціях, у роздумах про головне, в можливості побути сам-на-сам зі своїм внутрішнім світом. Приємно, що на презентації, які вже відбулися у чеському місті Градець-Кралове, у Харкові та Києві, приходять люди різного віку, статі, професій, життєвого досвіду, і, одначе, кожен віднаходить для себе щось особистісне, те, що не лишає байдужим.
  • Чому обрали таку назву – «Пристань»?
  • З кількох причин. По-перше, я шукала назву, яка стане відображенням концепції книги. І оскільки внутрішнє символічне душевне пристанище як місцечас для своєї душі є центральним образом, то «Пристань» стала гармонійним варіантом. По-друге, у багатьох віршах лейтмотивом проходить цей образ. І, по-третє, тому ще мені важливо було, щоб назва відображала двомовність книги, адже вона складається з двох рівновеликих розділів українською та російською мовами, а «Пристань» і звучить, і пишеться в цьому аспекті однаковим чином.
  • Слухаючи Ваші вірші, здається, що отримуєш якесь неймовірне оновлення, піднесення й радість. Як Вам вдається підібрати такі слова?
  • Для мене трансформація стану людини є поетичним орієнтиром. Важливо, щоб вірш відображав динаміку, ліричний сюжет – шлях, по якому разом з автором або читцем може пройти слухач. Крім того, я завжди вкладаю у своє художнє виконання акценти й інтонації, які видаються найважливішими для означення суті.
  • З арт-терапевтичною технікою зрозуміло… Для віршотерапії потрібна лірична поезія, чи, скажімо, громадянська? Чи однаково?
  • Передусім лірична, зорієнтована інтравертно на почуття й думки людини. Пейзажна лірика може заспокоювати, навіюючи думки про циклічність часу, інтимна може викликати сплеск почуттів, філософська – налаштовувати на роздуми. Хоча є й така поезія громадянського звучання, яка може справляти терапевтичний ефект – у своєму пафосі волі до змін, скажімо. Загалом же, головне, щоб текст мав ритм, символічну образність і означену позицію ліричного героя. В такому випадку вірш зможе справити емоційний ефект на читача, а в цьому – зачин терапевтичного впливу.
  • Кілька слів про обкладинку збірки. На мою думку, у ній також вкладений глибокий зміст. Що скажете?
  • Дякую за співпрацю художниці Ліні Поляковій, адже саме у творчій взаємодії з нею вималювалась концепція як обкладинки, так і іншого ілюстративного матеріалу книги. Обкладинка, на якій зображені небо, море, маяк і пташка, вказують дорогу до моєї пристані. Автоцитата: Є тільки сто сходин до неба,//Хіба це відстань?//Ми – човники сплетених нервів,//А сонце – пристань.
  • Віршотерапія Оксани Рибась – це…?
  • Віршотерапія для мене існує у двох форматах. По-перше, у професійному. За визначенням, це арт-терапевтична техніка, яка дає можливість за допомогою ритму, образної системи, роботи з асоціаціями та активною уявою творити тексти. Цей підхід я використовую як психолог у своєму проекті «Словотерапія» на майстер-класах, семінарах, в індивідуальних консультаціях. По-друге, у творчості знаю, що мої вірші можуть справлять зцілюючий ефект. Неодноразово читачі розказували, як під час читання моїх віршів вони відчували покращення самопочуття, як фізичного, так і психологічного.
  • Памятає свого першого написаного вірша. Про що був?
  • Першим віршем був дитячий опус про черепаху, яка нікуди не поспішає і нічого не боїться. Написала його у 12 років. Зараз кумедно згадувати, однак без того наївного початкового досвіду не могло б бути сьогоднішніх звершень.
  • На Вашій творчій зустрічі у бібліотеці на Освіти, 14а керівник літературної студії «Перехрестя» Вікторія Осташ зазначила, що вже тоді у Вас був свій поетичний почерк. Ви – прислухались до її порад? Загалом кого вважає своїм вчителем віршованого слова?
  • Вікторія Осташ – одна зі знакових для мене постатей, адже саме зі знайомства з нею 15 років тому почався мій шлях виходу до читача, до діалогу – в літературній спільноті «Перехрестя», що тоді збиралась в НСПУ. До слів Вікторії я прислухалась на етапі учнівства і зараз я рада, що ми можемо спілкуватися як однодумці, тому рада була запросити її як спеціальну гостю літературного вечора. Щодо вчителів для мене довгий час орієнтиром високого поетичного рівня були вірші Ліни Костенко. Зараз же це більше про пошук внутрішнього автентичного голосу, ніж про опертя на зовнішні авторитети.
  • Цікаві випадки з Вашого творчого життя?
  • Траплялися різні ситуації, інколи курйозні, інколи комічні, інколи щемливі. Одного разу у Львові в мене поцупили сумку з комп’ютером, в якому, окрім недописаної дисертації (це було наукове відрядження з аспірантури для роботи в бібліотечних фондах), містився весь поетичний архів. Більшість віршів були відновлені по пам’яті, однак деякі все ж загубилися… А кілька років тому я брала участь у театральних постановках для дітей на зимові свята, грала кілька ролей, одна з них була – Ангел, що супроводжував святого Миколая. Діти настільки перейнялися, що одна дівчинка підійшла після вистави, подарувала свою іграшку і сказала: «А я вірю, що ти справжній ангел».
  • Яка пора року Вас надихає?
  • Мене надихає хороша погода, і не важливо, чи весна надворі, чи зима. Якщо світить сонце, якщо на вулиці свіжо і гарно, це додає сил і настрою. Хоча саме для творчості, для емоційних поривів і роздумів більше підходять ніч і дорога.
  • Знову дорога… Вже згадувана нами Вікторія Осташ складає вірші на зупинці, коли чекає тролейбус. І дуже «шкодує», що він завчасно приходить. То куди зазвичай пролягає Ваша «творча» дорога?
  • Об ранкові пороги // Вже оббилася втома. // Перемігши знемогу, // Повертаюсь додому.

Інколи дорога приводить додому або на пристань, інколи веде у широкі світи. Думаю, моя дорога пролягає на цьому етапі вперед і вгору, однак я йду нею не за картою і навіть не за навігатором, а інтуїтивно. Втілюючи те, що проситься бути втіленим.

“Культура і життя” Наталка Капустянська

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *