Зіркові гості. Тетяна Череп-Пероганич

Закон «Бумеранга» Тетяни Череп-Пероганич

 В оповіданнях, що ввійшли до нової книжки української письменниці Тетяни Череп-Пероганич «Бумеранг», все справедливо, як і в житті, де діє закон бумеранга: отримуєш те, що віддаєш, – зазначено в анотації. – Сієш між людьми ненависть – повернеться ненависть, сієш любов – повернеться любов. Охудожнені реалії в творах надихають читача на роздуми… Власне, ця збірка надихнула й на інтерв’ю з лауреаткою численних міжнародних та Всеукраїнських конкурсів, прозаїком і журналістом, двічі переможцем «Коронації слова» Тетяною Череп-Пероганич.

 

  Тетянко, читаючи Ваші оповідання, навіть і запитувати не треба, що вони взяті з реалій нинішнього життя. Але  все ж звідки черпали сюжети?

  • З того ж таки життя. Я багато років пропрацювала журналістом. Писала часто на соціальну тематику. Бачила на власні очі такі страшні реалії, що й згадувати про все не хочеться… Було приїздиш в якусь неблагополучну родину, а там манюні, брудні діти сплять на возі посеред хати (у наш час!)  чи їдять незрозумілого вмісту баланду з брудних мисок, накидаючись на буханець хліба, який хтось з представників соцслужб кладе їм на стіл. А ці нічні бари, дискотеки, «одурманена» молодь… І хороші, і сумні сюжети – всі записувалися не тільки в журналістський, а й в письменницький нотатники. В якийсь час я  відчула, що хочу ними поділитися з читачем не тільки на шпальтах періодики. Так у житомирському видавництві «БукДрук» (видавець Олексій Євенок) і з’явилася книжка.
  • На зустрічі в бібліотеці «Солом’янська» Ви зауважили, що кожен може відшукати для себе хоча б одне оповідання, і прочитати. А яке найбільше Вам сподобалося?
  • Я сентиментальна. Мені взагалі подобаються твори, які повертають в минуле, приємні спогади. Тому, мабуть, «Сніговик». Але для настрою раджу «Каратєля». Там таки є з чого посміятися. Редактор книги Ірина Толок розповіла, що саме це оповідання вивело її з певного депресивного стану.
  • Гадаю, що, прочитавши оповідання «Сніговик» чи «Вербові котики», кожен скаже: це написано з мого життя…
  • Вони позитивні, світлі. Це добре, коли в когось щось відбувалося подібне. Гірше, коли навпаки, як приміром, в оповіданнях «Бумеранг», «Воші» чи «Секс з «богом» на сіні». Знаєте, я взагалі противник того, що в нас сьогодні так багато «брудних» сюжетів на телебаченні. Коли всіх алкоголіків, ледарів, дурнів приводять в студію і роблять їх головними героями тих чи інших шоу. Але в книжках тут інакше. Письменник не може стояти осторонь буденних тем. Те, що він лишає в своїх творах – свого роду історія і навіть певні уроки для сучасників й нащадків – що може бути, коли так чи інакше стається з людьми.
  • Чому обрали назву «Бумеранг»?
  • Така назва є в одному з оповідань. Коли його писала кілька років тому – подумала, що добре було б назвати так і книгу. Та й мої розповіді у збірці так чи інакше про те, що життя – бумеранг. Як ти до нього, так і воно до тебе. Ми живемо часто не задумуючись про наслідки зробленого. А все повертається взамін – і хороше, і погане. Не нам, так тим поколінням, які будуть після нас.
  • Що символізує обкладинка? І чому бумеранг, скажімо, червоного кольору. Щось символізує особливе?
  • Задум дизайнера, людини, фахівця, який робив верстку книги, Світлани Павлюк. Та мені він припав до душі. Червоний не найулюбленіший мій колір. Але це завжди пристрасть, сила. Я достатньо сильна людина і тому готова приймати, впускати такі яскраві бумеранги в своє життя.
  • Що повертається бумерангом як до письменниці і як до людини Тетяни Череп-Пероганич?
  • Теж все. Тому я багато чого змінила в своєму житті, особливо в ставленні до оточуючих. Навчилася пробачати, не заздрдрити, не ставлюся зі зневагою до чужих дій, чужих думок. Мені ніхто нічого не винен. І я теж. Ми всі різні. Щодня вчуся сприймати і приймати тих, хто поруч, такими, як вони є. Я відпустила всі ті болі, які роками в мені боліли. Я зрозуміла, що щасливою мене робить любов. Це як повітря. Коли б перестала любити – перестала б дихати.
  • Ви двічі в різні роки виходили за нагородою на сцену конкурсу. Про що говорять чи надихають ці нагороди?
  • Вперше я отримала диплом конкурсу в номінації «Пісенна лірика». Позаминулого року спецвідзнакою відзначено мою першу прозову повість для підлітків «Коли приходить любов, або щастя після нещастя». Цю повість, до речі, в кінці року надруковано у київському видавництві «Фенікс» коштом КМДА і зараз вона вже надходить в міські бібліотеки.

Нагороди надихають. Це завжди крок вперед. Але вони не є чимось занадто особливим для мене. Я ж не тільки творчістю займаюся. У мене є робота, яку люблю. Родина, яку обожнюю. Ото, як всі поруч щасливі, здорові – нагорода з усіх нагород. Тоді й жити хочеться, й писати, і досягати чогось, і прагнути…

Для мене всі мої книжки – свого роду контрольні роботи. Я нормально реагую і на схвальні відгуки, і на конструктивну фахову критику. Бо ж як без цього. Це оцінки тобі, як автору. За хороші – дякую, радію. Погані беру до відома і роблю певні висновки надалі. Цікаву рецензію на «Бумеранг» написав письменник Олег Гончаренко. За що йому дуже вдячна.

  • Ваша творчість багатогранна: п’єси, пісенна лірика, кіносценарії, поезія, проза, а також дитяча література. Знаю, що недавно вийшла друком дитяча книжечка «Назустріч сонечку». Кілька слів про своє «сонечко»?
  • «Назустріч сонечку» – це збірка оповідань для діток дошкільного і молодшого шкільного віку. З тисячі книжечок вдома лишилося до сотні. Решта всі за рік розійшлися по бібліотеках, розкупилися під час книжкових фестивалів. Вперше презентувала її весною на дитячому форумі у Львові. Вона про хлопчика Богдана, який не лише робить шкоду, а й вчиться виправляти свої помилки. Мій шестирічний Богданчик сказав, що це точно не про нього, адже в хлопчика на малюнках зовсім іншого кольору волосся. До речі, автор ілюстрацій до книжечки – художниця з Хмельницького Наталія Степанюк. Мені сподобалося, що вона зробила малюнки такими, ніби вони написані дитячою рукою: теплими, яскравими, смішними.
  • Оскільки мова зайшла про дітей, то пригадайте свій яскравий спогад дитинства?
  • Я була не надто слухняною дитиною. Але мене дуже любили. Тому дякую батькам за те, що подарували мені саме яскраве дитинство. В спогадах найчастіше новорічні й пасхальні свята, коли всі разом, коли багато подарунків і гостей вдома. А ще 8 Березня, коли покійний тато зранку вдягав фартушок і йшов смажити котлети для бабусі, мами і мене. Як мій молодший брат підріс – до роботи долучав цього дня і його. Це були найсмачніші святкові сніданки і найсмачніші котлети. Тому й своїх синів вчу особливому ставленню до родинних свят.

–      Ви народилися серед красивої природи на Чернігівщині. Природа надихає Вас творити?

  • Завжди. І природа, і сама сільська місцевість, і люди, які тут живуть. Надихає все. Мій хутірець Тимки, мій батьківський дім – це те джерело натхнення без якого я не я. Це місце сили. Коли ми в’їжджаємо в рідне село, як стверджує чоловік Юрій, навіть усмішка в мене стає іншою. Ми сьогодні багато говоримо про мову, інші національні негаразди, і мало про те, що втрачаємо українське село з українською мовою, традиціями, звичаями, людьми. Це найстрашніше. В цьому найбільша суть багатьох наявних проблем. Але не хочу завершувати нашу розмову на сумній ноті. Я оптиміст і вірю, що все буде добре. І все, що можу, для цього роблю. І бачу, що нас таких багато. Просто не все зразу. Треба час.

«Культура і життя» Наталка Капустянська

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *