Поезія доріг Тані-Марії Литвинюк
Сучасна українська поетеса Таня-Марія Литвинюк є учасницею проекту «Почути», в якому автори виконують власні вірші жестовою мовою. Також часто поєднує декламацію віршів із музичним супроводом. І тому її неможливо ні з ким сплутати. Крім того, авторка має власний проект «МістаМи». Тож зі своєю поетичною збіркою віршів часто подорожує, відвідує різні куточки України. З «МістаМи» помандруємо у світ поезії Тані-Марії Литвинюк.
- Таня-Марія, багато ваших знайомих кажуть, що часто читають збірку «МістаМи»в дорозі – в метро, потязі. Було таке, що й купували в метро. Вона якась особлива?
- Для мене – звісно, особлива. Бо це – мій «фотоальбом» емоцій і станів, дорога від себе до себе. Ця книга – моя відвертість перед світом. Те, що «МістаМи» читають у метро, потягаг і електричках – це якась дуже особлива магія для мене, адже дорога – це основна метафора книги і її наскрізний образ. Мені дуже приємно, що так відбувається.
- З «МістаМи» ви побували у багатьох містах України. Як сприймає ваші вірші не столичний читач?
- Проект «МістаМи» почався іще до виходу збірки. Без книги з проектом я побувала у Харкові, Сумах і Чернігові, з книгою – у Ніжині, Бердичеві, Ужгороді, Білій Церкві, Вінниці, Житомирі, Борисполі, Черкасах, на фестивалі «Трикутник» поблизу Коломиї, у Кривому Розі і в Маріуполі. Родзинкою проекту є «глядацька пошта» –привітання від глядачів з одного міста глядачам з іншого. Але так сталося, що, коли я переїжджала з однієї зйомної квартири на іншу, при перевезенні речей привітання кудись «заховалися» від мене, тому поки я призупинила проект, бо без привітань він втрачає свою ідею.
Проект «МістаМи» – це не презентація збірки, швидше, збірка стала частиною проекту. Щодо глядачів – я не відчуваю особливої різниці у тому, столичні вони чи ні. Звісно, є ті, хто приходить, бо знає мене, і є ті, хто вперше знайомиться з моєю творчістю. Траплялося, що друзі, з якими я познайомилась в одному місті, приходили на мій виступ у іншому. Глядачі, які давно слідкують за мною, можуть попросити прочитати якийсь конкретний вірш. А одним із найприємніших компліментів для мене від нового глядача було речення-відгук: «Не хотел идти. Рад, что меня сюда затащили».
- Під час подорожі який куточок України справив на вас найбільші враження?
- Складно сказати. Кожне місто має свою енергетику, це просто різні відчуття. Дещо сумно мені було в Маріуполі – бачити обстріляні приміщення, багато сірого кольору. Пам’ятаю, як казала музиканту, з яким приїхала: «Чому все таке сіре, вони ж живуть біля моря!». Хоча з поїзкою у Маріуполь пов’язано і багато приємних моментів.
- Арт-бук проекту «Почути» –Ваша ініціатива створення?
- Та Ви що! Я – лише маленька частинка проекту «Почути», який дуже люблю і тому часто згадую. Окрім мене, в проекті задіяно безліч авторів. Ініціаторка і засновниця проекту – Олександра Смірнова. Арт-бук, де вірші написані шрифтом Брайля та є qr-код, що переводить на ютуб-сторінку, де голосом і жестовою мовою твір виконує автор, – теж її ініціатива. Саша робить величезну роботу у напрямку інклюзивного мистецтва, і я нею щиро захоплююсь.
- Цей інклюзивний проект має багато прихильників, як тих, які слухають руками, і тих, які підтримують?
- Так, проект «Почути» –це територія, де зникають кордони, він об’єднав навколо себе і чуючих, і нечуючих людей. Ми однозначно стали ближчими і толерантнішими один до одного.
Загалом, цей проект об’єднує тільки поетів, чи долучаються й інші творчі люди?
- Окрім поетів, до проекту долучилися і музиканти – гурт «Шпилясті Кобзарі» минулого року влаштував повноцінний концерт, де жестовою мовою співали і учасники гурту, і нечуючі виконавці.
- Ваша поезія справді якась незвична: лірична, вишукана, якась витончена. І Ваші вірші не схожі на інших поетів. У чому секрет?
- Це дуже приємно чути, дякую. Секрет, мабуть, у моєму генетичному коді. У мене дуже талановиті рідні.
- Яких авторів Таня-Марія читала в дитинстві. Яскравий спогад дитинства?
- В дитинстві я любила читати «Енциклопедію для дівчаток», журнали про інтер’єри і щось про перукарське мистецтво. Також часто брала в бібліотеці книги про фігурне катання. Я з маленького містечка, на жаль, у нас не було ковзанки і багатьох можливостей. Якби в дитинстві жила у великому місті, точно би займалася фігурним катанням. Власне, таку «практичну» літературу я досі люблю більше, ніж художню. Але якщо говорити про художню, то безліч разів перечитувала «Віднесені Вітром» Маргарет Мітчелл.
Щодо спогадів дитинства – пам’ятаю, як регулярно вимикали світло на кілька годин, пам’ятаю, як впала з дерева і зламала одразу дві руки, пам’ятаю, як в молодших класах пішла з дому в ліс за кілька кілометрів і просиділа там кілька годин сама, пам’ятаю, як у мене на сцені впала спідниця під час виступу з танцювальним колективом, у мене дуже багато різних спогадів.
- Коли Вам найбільше пишеться: восени, влітку, чи протягом року?
- Це абсолютно не залежить від пори року. Це залежить від моменту «включення» в певне енергетичне поле і від мого емоційного стану. Але я ніколи себе не змушую.
- На творчій зустрічі у бібліотеці на Освіти ви запам’ятались не лише як авторка незвичних віршів, а й з подвійним ім’ям Тетяна-Марія. Це творчий псевдонім?
- Це – моє паспортне ім’я. Основне – Тетяна, так мене назвали в честь моєї тітки, маминої сестри. Марія – це моє ім’я-оберіг, я народилася в День Марії.
- Таня-Марія, для читачів газети ваші побажання, які будемо вважати озвучені руками…
- Бажаю кожному читачеві любові у найрізноманітніших її проявах, а ще – частіше помічати красиве. І будемо вважати, що це побажання озвучене ду
- шею (усміхається).
- “Культура і життя” Наталка Капустянська
Залишити відповідь