Зіркові гості. Наталя Гурницька

У новому романі української письменниці Наталії Гурницької «Багряний колір вічності» поєдналися три часові рамки: Друга світова війна, Львів передвоєнний і Львів сучасний. Де переплетено родинну історію часів довоєнного, воєнного і часів сталінських репресій Львова. І попри те, що тема не з легких, книга вселяє оптимізм і надію. Про це і поспілкуємось з Наталією Гурницькою.

 

  • Наталю, поговорімо про Вашу нову книжку «Багряний колір вічності». Як її сприймають читачі у різних містах, скажімо, у Полтаві та Києві, де щойно відбулися презентації?
  • Намагаюся писати так, щоб розповідь була близькою та зрозумілою для кожного читача незалежно від того, де він мешкає. Головне – це щирість, справжня емоція і тема, близька кожній людині. Зараз отримую відгуки на свій новий роман від читачів з цілої України і не помічаю особливої різниці у тому, як вони сприймають роман та що саме глибоко зачіпає у ньому людей. Вже вкотре переконуюся, що все ж таки Україна у нас єдина і минуле, сучасне та майбутнє у нас спільне. Пишу гранично щиро, відверто, пропускаючи емоцію через власне серце та душу, описую те, що близьке кожній людині і так, щоб в написаному не прозвучало жодної фальшивої ноти. Справжність, глибока емоція, близькість теми і розповідь, яка захоплює та не відпускає ані на мить, бо ти ніби сам проживаєш та бачиш все те, що написано в романі. Думаю, що саме це і шукають в літературі читачі.
  • Справді, читаючи роман, емоції переповнюють… А особливо, слухаючи Вашу розповідь про книжку, вибачте за таку делікатність, у кольорі блузки, який ніби перегукується… Принаймні, читачі у бібліотеці на Освіти це запримітили…
  • А блузка справді багряного кольору… Почуваюся дуже органічно в такому кольорі, люблю його і десь підсвідомо вибираю речі саме такого кольору для зустрічі з читачами. Цей колір близький мені по духу, енергетично сильний і… просто мені личить. А зараз він ще й асоціюється з назвою нового роману, а тому особливо мені рідний.

Вже не вперше маю презентацію нових книг саме в київській бібліотеці на вулиці Освіти, 14-А. Незмінно гостинні бібліотекарі, затишна атмосфера, доброзичливі читачі, душевна і по-родинному тепла розмова. Дуже гарний інтер’єр і все акуратно впорядковано та чисто. Презентації в цій бібліотеці запам’ятовуються приємним спілкуванням з читачами, неймовірно професійними бібліотекарями і бездоганною організацією. Кожного разу йдеш в цю бібліотеку так, як повертався б в рідний дім.

  • Як би Ви охарактеризували свій роман?
  • Як родинну сагу. А ще історичний, психологічний, любовний та соціальний роман, але насамперед це просто щиро описане реальне життя і справді прожита історія.
  • До речі, щодо любовного… На одній із презентацій до Вас підійшла молода пані і вигукнула: «Це ж написано про моє перше кохання!». Як Вам вдається так правдиво описати?
  • Намагаюся бути щирою і вкладати в розповідь справжні емоції, переживання і правдиві почуття. Коли ж пишу, то входжу в образи та життя своїх героїв так глибоко, що іноді мені видається ніби я сама проживаю з ними їхнє життя, емоції та Долю. Для мене вони реальні і дуже близькі мені люди… Ну, і звичайно ж, коли пишу, то неймовірно прискіпливо ставлюся до своєї роботи і довго працюю над кожним словом, реченням, мелодикою фрази, психологічною достовірністю образів, реальністю опису, фактів і сюжетних ліній. Без авторської майстерності та каторжної праці над текстом навіть найдраматичніша реальна історія залишатиметься мертвою і не відгукнеться в душі читача емоцію та співпереживанням.
  • Чому поєднали історію кохання Ірени з долею та життям Анни з роману «Мелодії кави в тональності кардамону»?
  • Напевно саме таким був задум Всесвіту. Історія не вкладалася і ніяк не замикалася в коло до того моменту, доки я не усвідомила, що всі збіги, думки героїні, спосіб її сприйняття світу, ставлення до життя, особливості характеру і доля загалом мають під собою міцний ґрунт генетичної пам’яті роду. Коли ж побачила надану видавництвом обкладинку роману і напис зверху : «І крізь століття нас єднатиме любов», то остаточно зрозуміла, що моя історія описує життя правнучки Анни з «Мелодії кави в тональності кардамону» і що мені доведеться доповнити та дописати свою оповідь так, щоб саме це зрозуміли й читачі роману.
  • В анотації наголошуєте, що описані загадкові родинні таємниці. То в романі немає бодай жодної вигадки?
  • На всіх презентаціях наголошую, що в новому романі нема жодної художньої вигадки. Десь 60 відсотків – це історія моєї власної родини та доля сестри моєї бабці, а десь приблизно на 40 – це спогади очевидців правдивих подій та мемуарно-історичний матеріал. Навіть прізвища та люди реальні, вулиці та помешкання існували де факто, окремі фрази і слова звучали дійсно, а всі описані події відбувалися насправді… Ну, хіба кошеня, яке прибилося до потяга – це художня вигадка, бо читала таку ж реальну історію про песика. А ще події Майдану – це узагальнена історія, а не Доля реально існуючої людини.
  • Загалом чудово описано побут і деталі того часу. Здається, що Ви як проживали у тому часі…
  • Прочитано десятки історичних книг, сотні спогадів очевидців, маса мемуарного матеріалу, але найважливіше – це мої власні родинні спогади, старі сімейні альбоми і атмосфера в якій я жила в дитинстві. Мешкала в старій частині Львова, а давній будинок в якому я народилася і жила в дитинстві зберіг у собі відбиток минулих десятиліть і атмосферу давніх часів. А ще я дуже чітко уявила собі цей час і все, що пережили герої. Коли ж завершила роман, то мала чітке відчуття ніби я прожила, а не написала його. Настільки глибоко та чітко мені вдалося все відчути і ввійти в образ героїв. Навіть не відкладала роман відлежатися, щоб потім прочитати його ще раз та відредагувати. Ми ж не відкладаємо власне прожите життя і не чекаємо, щоб воно зупинилося, а ми згодом зможемо не лише його переглянути, але й щось у ньому переписати або ж виправити. Так і «Багряний колір вічності» – це реально прожите життя і нічого там вже не зміниш, бо втратиться відчуття правдивості.
  • Читала, що за мотивами Вашого роману буде зніматися фільм. Правда?
  • Правда! Наразі йде робота над зйомкою тизеру та підготовкою до екранізації мого першого роману «Мелодія кави в тональності кардамону». Зараз відбуваються кастинги акторів, шиються розкішні костюми, вже підібрано 40 локацій для зйомки лише тизера, пишеться сценарій, йдуть консультації зі мною, як автором роману, з істориками, художниками по костюмам, з фахівцями з сфери кіно…Головного героя роману Адама гратиме польський актор кіно, телебачення і театру Павел Делонг. Він дебютував у кінофільмі «Список Шиндлера» Стівена Стілберга і зараз в його фільмографій понад 60 робіт. А головну героїню Анну гратиме чудова і дуже талановита українська актриса кіно та театру Олена Лавренюк. Одна з найбільш стильних і сексуальних актрис України. Знімалася в телесеріалах та в повних метрах. Глядачі знають її по фільмах «Дзідзьо Контрабас» та 11 дітей з Моршина. В театральних виставах грає разом з Адою Роговцею.
  • Може, і сценарій самі пишете?
  • Створення фільму взагалі процес цікавий, динамічний і ще це цілком новий для мене досвід, а тому сценарій я не пишу. Маю тверде переконання, що це повинна робити людина, яка має великий досвід написання сценаріїв і така, яка має в своєму доробку добре зняті за її сценарієм успішні фільми. Моя місія – це прочитати сценарій і за потреби проконсультувати там, де є в цьому потреба. Ми всі працюємо на спільний гарний результат, а тому робимо свою роботу професійно і якісно.
  • Дивлячись на Вашу жіночу чарівність, Вам не пропонували зіграти у фільмі жіночу роль?
  • Дякую щиро за комплімент! Знаєте (усміхається), пропонували. Навіть художник по костюмам вже зняв мої мірки і працює над костюмом та образом. Думаю, що це буде роль без слів. Тут головне, щоб втілилася позитивна кіноприкмета. Коли автор з’являється в кадрі, то це працює на успіх та популярність фільму. Такий ось цікавий кіно забобон. Саме тому Джоан Роулінг теж з’явилася з одному з кадрів фільму про Гаррі Поттера.
  • Наталю, і наостанок поговорімо про каву… Який смак до вподоби? Напевне, з кардамоном…
  • Звичайно ж, що з кардамоном. Кардамон надає каві пікантності, а ще нівелює її шкідливий вплив на серце та шлунок. До речі, кардамон – це приправа, яка додає у життя яскравих барв, радості та позитиву.
  • “Культура і життя”. Наталка Капустянська

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *