Зіркові гості. Юлія Манойленко

Ранкове мереживо Юлії Манойленко

Вірші лубенської поетеси Юлії Манойленко можна впізнати з перших рядків – вони мають неабияку енергетику та містять глибоку авторську філософію. Загалом уся творчість поетеси просякнута  любов’ю до рідної землі. Юлія Манойленко – авторка 6 поетичних книг, лауреат премій ім. О. Олеся, ім. І. Котляревського та ім. В. Симоненка. Щойно з друку вийшла вже сьома збірка поезій «Росою серця».

Член Національної спілки письменників України Володимир Шкурупій (Архієпископ Афанасій) про нову збірку поетеси написав: «за, здається, простими словами поезії Юлії Манойленко розкривається глибина життя, епічність буття людини, трагічність і щастя її долі. Адже поезія – це слово, а в апостола Іоанна сказано: «Спочатку було слово».

 

  • Юліє, у новій збірці також розкриваєте сакральну природу любові?
  • Так, до всього сущого, до кожної травинки і билинки, до Всевишнього.
  • Схоже, любов до природи, до рідного краю і надихає Вас творити…
  • Коли ми перебиралися жити до Лубен, довгий час не могла підшукати помешкання і двір, де б мені хотілося жити. Я родом із села Ждани Лубенського району, і дуже люблю луки, привілля. То зовсім випадково спустилися вулицею в один із ярів і дійшли до того двору, в якому 17 років як мешкаємо із родиною. Так от половину нашого двору займає гора, гараж, погріб і сарай просто вбудовані в цю гору, на неї підіймаєшся, то відкриваються чарівні краєвиди.
  • Оскільки повели мову про природу, є такий куточок, де ви відчуваєте себе у гармонії з природою?
  • На роботу ходжу неймовірною вулицею Зеленою, що пронизана джерелами, які не замерзають навіть взимку. Буває стану, заплющу очі і слухаю тишу снігу та жебоніння води, а влітку до цього додаються жаб’ячі концерти і какофонія пташиних концертів, буяння щедре зелені та квітів.
  • З огляду на назву нової збірки, напевне, полюбляєте ранок. Чи надвечіря?
  • Без сумніву, ранок, роси… Для мене росою серця є Спаситель. Аще «Ранкові мрії стомлених беріз, Їм очерет щось лагідно шепоче, І сходить сонце, полум’яний спис, піднявши проти таїнств ночі».
  • Які найбільше полюбляєте рядки з нової збірки. І чому?
  • Я віруюча людина, і мені важливі слова Архієпископа Афанасія, який після виходу моєї збірки написав: що моя поезія «дихає Україною – її степами, полями, річками, долинами і гаями. А ще свободою, але нашою, українською – наповненою постійної боротьби народу за визволення із ярма, в яке потрапляв уже неодноразово у своїй історії, а тому для нас вона: «Ти, свободо, як хліб, глевка, І кривава, як маки в полі, Чи ж народ на тебе чекав, а чи знову продасться в неволю?» І в той же час, в іншій поезії висловлює віру у відродження українства, бо: «І ріки воскреснуть, водою поїтимуть спраглих, Коли зацвітуть рукави сорочок молодих, Що ще прабаби щирим взором натхненно квітчали, На землях вкраїнських зародять плодами сади».
  • Колеги по перу приписують Вашій творчості неабияку ознаку народності. Та й природа в поезіях поетеси жива і виразна. Як вам вдається так передати словом?

– Це, мабуть, Господь так дає. Люблю кожну билинку, рослинку, листочок, квіточку. Надзвичайно люблю світанок, коли все починає дихати, трави у росах, казкове мереживо перших ранкових променів.

  • Вас часто можна почати на зустрічах в етно-одязі. Це якийсь самобутній одяг?
  • Серед моїх друзів є цікава неординарна майстриня Валентина Ляшенко. Одного разу одягнула відтворений нею український стрій з давніх зразків,  то я відчула себе справжньою саме в ньому. Зараз мені вже майстриня відшила керсетку характерну для Лубенщини із запасників Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького,  спідницю та очіпок. Думаю, що образ вийде самобутнім, адже більшість  знайомих мене вже при зустрічі запитують, де мій очіпок, так їм полюбилося автентичне вбрання.
  • Пам’ятаєте свого першого написаного вірша. Чи думали, що станете поетесою?
  • В поезію залюблена з дитинства, не розлучалася з «Кобзарем» Тараса Шевченка, знала цілі його поеми напам’ять, навіть пробувала робити свій підпис як у Шевченка. Згодом ще в початковій школі почалося всепоглинаюче захоплення українською літературою: Михайлом Коцюбинським, Панасом Мирним, Михайлом Стельмахом, Василем Стусом (найбільш улюблені).

Утім, найдивовижніше, що в силу сімейних обставин я майже нічого не знала про рідну по батькові мою бабусю Марфу, і тільки в цьому році  дізналася, що дуже схожа на неї, і що вона теж писала вірші.

  • Як цікаво… Чи перегукуються з Вашими?
  • На жаль, мені не довелося їх читати. Але думаю, що дар письма передався від бабусі. На зустрічі у школі, якій святкували сто десять років, до мене підійшли жіночки, і сказали, «що я викопана бабця Марфа».
  • Творчістю яких поетів захоплювалися?
  • Після Тараса Шевченка, Василя Стуса  для мене більш виокремлено стоїть творчість Ігоря Калинця, Василя Герасим’юка, раннього Павла Тичини, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Тодося Осьмачки.
  • Яскравий спогад дитинства?
  • Я не можу виокремити щось одне. Але природу, мабуть, любила із першого свого подиху.

Так, я росла без телевізора, бо він у нас весь час ламався і на його ремонт майже ніколи не вистачало коштів, а від Жданів до Лубен не так близько. Завдяки цьому в мене було дивовижне дитинство, перша мною книга прочитана десь у 9–10 років – роман Михайла Стельмаха «Чотири броди», досі пам’ятаю світлокоричневий колір обкладинки того роману, а потім справжнім відкриттям була для мене творчість Михайла Коцюбинського, добірка його творів «Подарунок на іменини», обкладинка сірого кольору, після нього двотомник творів Панаса Мирного, він стоїть на полиці моєї домашньої бібліотеки. А тоді вже я перейшла на книжковий відділ нашого сільського магазину, кошти не потрачені на якісь смаколики, перетворювались на книжки. Згодом з’явився довгий, темний коридор сільської біліотеки в Будинку Культури, й досі пам’ятаю, як ішла ним в передчутті запаху книг і нових вражень, і як порипувала підлога від моїх кроків. Безліч вивчених напам’ять мною віршів, особливо поезії Тараса Шевченка. Я зростала в світі справжнього Українського Слова.
Ще однією з моїх розваг було ходити на Старий ставок (так називають в Жданах, бо ще є й Новий), у Церковну Долину, це десь 5-6 кілометрів від села, занурення в світ неба, води і природи, де сходяться разом Чорнухинщина, Лохвиччина і Лубенщина. Ще манив завжди до себе ліс, це вже в бік Скоробагатьків, або Вольне, колись несходиме болото. І ще одне моє заняття – це чистити струмки у Сулиці, я свято вірила, що коли їх буду чистити, то осушена меліораторами красуня-річка знову стане повноводою.

  • Нещодавно ви побували на літературній зустрічі в Києві, зокрема у бібліотеці на вулиці Освіти. Що це за літературний проект?
  • Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій», яке було започатковане у 1998 році спеціальною постановою Кабміну. Щорічно визначається область нашої держави, куди у час перепоховання Тараса Шевченка з’їжджаються письменники з усієї України та зарубіжжя. Цьогоріч свято проходило у Києві, урочисте відкриття цього дійства відбулося в колонній залі КМДА. Було багато різноманітних заходів та подій, та для мене найціннішим є творче спілкування як із давніми друзями, так  і нові знайомства з колегами-письменниками. Одне з таких творчих спілкувань відбулося у бібліотеці на Солом’янці. Там відбувся круглий стіл «Шевченко. Сучасний». З вітальним словом до учасників звернулась директорка ЦБС Іванка Щербина, яка наголосила, що Шевченко це не забронзовілий геній, а жива постать, слово якого є актуальним для українців  уже не одне століття поспіль.
  • Ви – лауреатка премій ім. О. Олеся, ім. І. Котляревського та регіональної ім. В. Симоненка. За які твори отримали відзнаки?
  • Літературну премію ім. Олександра Олеся 2005 року присуджено за збірку лірики «Синьооке сонце живокосту»,  за неї ж, тільки підготовлену до друку, і регіональна премія імені Василя Симоненка. Обласну премію ім. І. П. Котляревського отримала в номінації «Поетичний твір».
  • “Культура і життя”. Наталка Капустянська

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *