Зіркові гості. Олександр Козинець

Олександр Козинець: «Музика лікує, надихає й навіть омолоджує…»

Творчість Олександра Козинця багатогранна й насичена. Його активність у літературних та музичних проєктах викликає захоплення. Зокрема, участь у Камерному хорі «Moravski», який нещодавно здобув звання «народного аматорського колективу». Мені поки що двічі поталанило послухати виступ хору: у Храмі Святого Василя Великого, та в бібліотеці «Солом’янська» в м. Києві. Повсюди хористів сприймають з особливою атмосферою – відчуттям того, наче музика лине до небес.

 

  • Олександре, Вас можна побачити у різних творчих іпостасях: викладача, поета, музиканта, співака. Що ж для Вас головніше?
  • Мама часто мені в дитинстві повторювала: який палець не порань, кожен болить однаково. Тож і я не можу сказати, що для мене головніше. Викладацька робота – це професійний обов’язок. Не уявляю нині свого життя без студентських аудиторій та постійного прагнення до самовдосконалення й навчання. Адже разом зі своїми студентами я теж професійно зростаю й відкриваю для себе нові наукові проблеми.

Без літератури не був би собою. Адже потреба в слові у мене прирівнюється до базових потреб. Таких як вода, повітря, сон і їжа. Я обрав шлях слугувати слову. Й хочу пройти цією дорогою гідно й талановито. Це не завжди легко, часто навіть невиправдано емоційно й фінансово тяжко, але все має ціну. Бо є час для розкидання й збирання каміння, проте якщо слугуєш слову, не чекай швидких лаврів. Та й не швидких, мабуть, також. То вже як пощастить.

Музику – це теж частина мене. Я й створюю трохи, й виконую музику. Зараз маю не один десяток мелодій та текстів пісень, мрію, щоб їх виконували вітчизняні співаки на великій сцені. Також радію, коли мої тексти звучать на музику гурту «Зорептах», Олександри Малаш, Ігора Двигала та ін.

І й сам колись закінчив музичну школу по класу скрипки. Грав тоді в ансамблі скрипалів декілька років. І лише після захисту кандидатської дисертації, пісдя 10-річної перерви, кілька років відводив душу зі скрипкою у любительському оркестрі й хорі «Amadeus» в м. Києві. А останні три роки в моєму житті вагоме місце займає камерний хор «Moravski». Скрипку відклав на невизначений час. І зараз, не рахуючи офіційної роботи, хор справді займає найбільше вільного часу, через що мій внутрішній письменник іноді навіть трохи ображається. Бо для літератури залишаються вихідні або ж нічний час, коли вже сил частіше за все бракує для повноцінної творчої роботи.

  • Тоді поговорімо, про музику. Насамперед вітаю Вас із присвоєнням Камерному хору «Moravski» звання «народного аматорського колективу». Як ви обрали цей хор, чи колектив обрав Вас?
  • Так склалися обставини, що після одного випадку частина хористів любительського оркестру й хору «Amadeus» вирішила піти з колективу й створити власний. До них приєднався й я. Влітку 2017 року ми почали думати про свій хор. Все починалося з малого. Восени 2017 року, коли був створений наш хор (тоді він мав іншу назву й керівника), в нашому колективі було лише 12 учасників. Сьогодні диригентом хору є глибока й трудолюбива жінка, майстер своєї справи Олена Радько. У хорі нас зараз близько 40 осіб!

У листопаді 2019 року ми отримали звання «народного», минулої осені серед кращих хорових колективів країни посіли ІІ місце в Міжнародному хоровому конкурсі імені Миколи Леонтовича. Взяли й справді високий рівень, тож не маємо права спускатися тепер на нижчий. Кожен хорист, як і я, мріє про те, щоб наш хор у перспективі був на рівні з іншими професійними колективами, щоб ми могли виконувати музику різного ступеня складності. Тож скоріше ми невеликою групою зацікавлених разом обрали колектив, а згодом і він обрав нас. Пізніше на виступах ми знайшли однодумців, яким хотілося співати в хорі й отримувати від того задоволення разом із нами.

  • Камерний хор «Moravski» – від чого походить назва?
  • Наш хор названо на честь видатного хорового диригента України Павла Муравського. За свій довгий творчий вік у хоровому світі Павло Іванович був не просто професіоналом, а став легендою, створив унікальну школу хорового співу, яка живе й продовжується нині у його учнях. До речі, наш керівник хору, Олена Радько, також була ученицею Павла Муравського. Нам це особливо приємно!
  • Кому належить ідея створення Камерного хору саме з назвою «Moravski»?
  • Ідея створення саме такого хору, названого на честь маестро, належить українському диригенту, заслуженому діячу мистецтв України Ларисі Бухонській. Лариса Володимирівна відновила історичну справедливість, адже справжнє прізвище Павла Івановича було Моравські, хоч у документах він був записаний як Муравський. Для нас носити ім’я хорової легенди – подвійна відповідальність. Це надзвичайно високий рівень, якому маємо відповідати у всьому! Але й на противагу відчуваємо, що навіть з неба Павло Іванович переживає за наш колектив і є нашим духовним музичним покровителем.
  • З огляду на те, що популярність зростає – то так. Загалом на яку аудиторію розрахований ваш репертуар?
  • Репертуар у нас широкий. Ми співаємо музику різних епох та стилів: від бароко до творів сучасних українських та західноєвропейських композиторів, а також українську духовну й народну музику. Духовної музики в нас найбільше. І це не випадково. Бо в цих творах стільки краси й істин, що ними хочеться ділитися зі світом!
  • Яких людей обєднала музика у Вашому хорі?
  • Щодо складу хору, то любов до музики об’єднала людей різних професій: директорів компаній, кандидатів наук, дизайнерів, художніх народних майстрів, викладачів, програмістів, перекладачів, студентів та професійних музикантів. Ми дуже різні, але маємо спільний знаменник – потребу в гарній багатоголосній музиці.

Для прикладу, нашому наймолодшому учаснику зараз лише 16 років, старшим – за 50 років. Нашому художньому керівникові вдається знайти з нами всіма спільну мову, та й нам між собою – також. Так і співаємо, мріючи про хорові виклики на великій сцені. Ми належимо до тих «солдатів», які мріють стати генералами.

  • Чи берете участь у хорових фестивалях та конкурсах?
  • Не зважаючи на наш молодий вік, вже взяли участь в понад 10 фестивалях, весною 2019 року гастролювали у Відні (туди плануємо й у грудні з новорічно-різдвяною програмою), перемогли у серйозному професійному хоровому конкурсі (імені Миколи Леонтовича), були серед кращих хорів, які втілили масштабний проєкт «Україна співає Кобзаря». За весь час існування хору дали понад 30 концертів, мали спільний виступ з провідними солістами філармонії в рамках концерту «Viva Puccini» у супроводі Національного президентського оркестру, з Ніною Матвієнко.
  • Відчуваю, що після цього інтервю Ваш камерний хор захоче почути чимало прихильників. Де Вас можна буде послухати?
  • Поки майже всі наші виступи безкоштовні. Ми завжди раді гостям! Нас легко знайти у соцмережах та стежити за анонсами. Озвучу лише найближчі плани. На день Миколая запрошуємо послухати нашу музику в столичній філармонії, 25 грудня 2019 року – в Мистецькому арсеналі, наприкінці січня 2020 року – на Львівському різдвяному фестивалі.

До речі, вакантні місця чоловічих партій у нас поки є. Можливо, в когось виникне бажання приєднатися. Сьогодні хор ще на самозабезпеченні, але ми працюємо над тим, щоб було по-іншому.

  • Музика для Олександра Козинця – це…
  • Продовження літератури, окреслене ритмом, темпом та мелодією. Музика лікує, надихає й навіть омолоджує. Хочу нагадати, (й це науково доведено), коли людина співає, в мозку виробляються особливі хімічні сполуки, які пробуджують спокій та радість, зміцнюють здоров’я. Також у хорі виникає особливий стан спільності. Людина розширює свій світ, коли здатна відчувати не лише себе, й тих хто обіруч від неї. Відчуття чужого дихання й настрою допомагає злитися в один організм, щоб разом творити особливий світ музики. Тож запрошуємо до нас на концерт на сеанс задоволення й легкості!
  • “Культура і життя”. Наталка Капустянська
Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *