Презентація книжки Олени Іськової-Миклащук «Світло на дні бліндажа» – ЦРБ імені Достоєвського

6  лютого 2020 року до Центральної бібліотеки Солом’янки на Освіти, 14а завітала гостя з Хмельниччини – молода українська поетеса Олена Іськова-Миклащук, володарка першої премії конкурсу «Коронація слова» у номінації «пісенна лірика» (Київ, 2017), дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича (2018, м. Жовква), Всеукраїнського конкурсу творчої молоді «Літературна надія Дніпра» (2017), Лауреат конкурсу «Рубежі подвигів і безсмертя» (Одеса, 2017 – за збірку «Небо в окопах», присвячену воїнам АТО на сході України) та лауреат Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (Київ, 2020 – за збірку «Світло на дні бліндажа»).

Саме збірку «Світло на дні бліндажа» було презентовано під час зустрічі. Книг про війну написано чимало. Особливістю збірки поезій «Світло на дні бліндажа» є те, що вона писалася протягом 5 років війни дружиною учасника бойових дій. Чого точно нема в цій книзі – це урапатріотизму, пафосних фраз, які часто пишуться в теплих ліжках людьми далекими від війни. Збірка – це згусток почуттів доні, яка наївно вірить і щодня прислухається до кожного кроку, а раптом татко таки повернеться з війни, дружини, яка молиться і вірить, але, водночас, живе в постійному страху за життя коханого. Є картинки з війни, мальовані словом. Такі реальні, що становиться моторошно. А ще є важке повернення з війни, спроби жити звичайним життям, а це так важко, коли поруч нема звичного автомату, а ти все шукаєш в небі поміж зірками безпілотник.

Зустріч відбувалася у цілковитій тиші. Гості боялися власних аплодисментів, хоча випадкових людей, з огляду на тему, тут не було. Це було по-справжньому: потужно за духом (прийняти виклик долі, встояти, не зламатися, зберегти, дочекатися); по-жіночому беззахисно (ночами відмолювати коханого у смерті, а вдень не виказувати розпачу дитині, яка чекає тата); надзвичайно сильно і пронизливо в літературному плані (відзнаки правдиво промовисті).

 

Два слова про спеціального гостя події. У поетеси є творчий побратим – В’ячеслав Купрієнко. Багатогранність його таланту, помножена на енергійність і постійний пошук співзвучних гітарі виконавця рим, знайшла точки дотику з літературним даром Олени: два вірші, отримавши подвійну силу, стали піснями. Правда, на вимогу публіки В’ячеслав заспівав не тільки їх, а й дещо з обойми пісень на слова інших авторів: Оксани Стоміної, Тетяни Яровициної.

 

І наостанок – долучаємо відгук друга бібліотеки,  поета, письменника, майстра фотографії  Ігоря Рубцова:

«Вперше хочеться почати фейсбучний допис  епіграфом, взятим із цієї книжки:

“Ви кажете, що стомлені війною.
А де вона? Ви бачили її?!!!”

Побажання Світла та Миру у книжці від цієї поетеси – не слова з набору шаблонів, що напоготові у авторів, які підписують сотні своїх книжок. Якби Олена не знала війни і темряви, вона добрала би інших слів. Тільки спочатку були би написані інші вірші, а книжка мала би якусь ліричну назву. Наприклад, перша називалася “Рветься душа у небо”. Романтично, правда? А от друга вже – “Небо в окопах”. Яким чином війна залишила глибокий розчерк на серці випускниці факультету філології, шкільної вчительки з красивим подвійним прізвищем? Одна частина, як я розумію, – прізвище її чоловіка. Це він пішов на війну захищати країну. Таким чином негода увійшла прямо до оселі на Хмельниччині, як у багато інших осель. Відразу зніму напругу: по певнім періоді цілодобових тривог чоловік повернувся до родини, адаптувався до цивільного життя. А я читаю вірші Олени. Здається, вона знає про війну все, навіть частину поезій створено від імені воїна чоловічої статі. Друзі, мати таку книжку у власній бібліотечці, повірте, до теплоти у душі приємно, бо вона щира. Шукайте!»

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *