ДИСКУСІЯ «ЗАВДЯКИ ЧОМУ МОЖЛИВЕ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА?»

Вже вдруге за умов карантину Дискусійний Клуб на Освіти, 14 а збирається в режимі ZOOM-конференції.  Двогодинна дискусія насправді виявилася не дискусією, а дружньою розмовою, адже ніхто особливо не сперечався. Мабуть тому, що зібралися однодумці з метою разом поміркувати над цінностями, які об’єднати українців.

Так, про українську модель роду спілкувалися з Наталією ЛІСНЯК, кандидатом філол. наук, доцентом КНЕУ, редактором журналу «Високий тон», ментором школи ґречної риторики. Під час своєї промови пані Наталя наголосила, що сила країни базується на основоположних речах і поняттях, зокрема на силі роду. А ось за відсутності пишання власною фамілією, своїм походженням, за нівелювання поняття родини, порушується сила і міцність роду, зникає взаємопідтримка, що згубно позначається на суспільстві в цілому. Певно, шлях до єдності українців має пролягати через цікавість до свого коріння, пошану до пращурів та позитивні настанови нащадкам.

Про важливість того, як українці себе несуть, про ступінь їхнього занурення в історичний міт нації  говорила Інна КОВАЛИШЕНА, письменниця, сценаристка, історикиня, етнологиня. Пані Інна стверджує: кожна нація має свій історичнй міт, причому, не один. Існує щонайменше 2 міти – довгий і короткий. Упродовж останніх років короткий український міт перебуває на підйомі, а ось до міту довгого (яким ми бачимо своє майбутнє), українці ще тільки доростають, адже радянська система відучила їх думати про майбутнє. «Дуже важливо, – наголосила пані Інна, – щоб національний міт не уривався, як це сталося за совєтчини, коли Україна опинилася під владою російського міту». Також цікавою є думка пані Інни щодо наявності живого міту (живе має втримати живе), та мертвого (штучно створена пропаганда). Звідси висновок: плекати неперервність традицій, не дозволяти іншим націям її порушувати.

Про роль медіа у формуванні свідомості суспільства цікаво й фахово розповів експерт з комунікацій Гіо АРАБУЛІ. Пан Гіо розповів, як працюють медіа, як вони впливають на  індивідуальну та колективну свідомість, а також про те, як розрізнити сумлінні медіа та медіа нечистоплотні, аби вкотре не купуватися на популізм. Як варіант – натренувати в собі навичку не входити в емоційну петлю одразу по прочитанні новин, а виділити для себе декілька надійних медіа/офіційних ресурсів та одне-два опозиційних, та перевіряти інформацію на достовірність. Ще важливо розуміти мову «медіа» та їхні прийоми маніпуляції свідомістю споживачів інформаційного продукту. Звісно, роль медіа в нашому житті відчутна, і щоб зростити здорове громадянське суспільство, необхідно започатковувати відповідальні медіа, свідомі наслідків своєї інформаційної діяльності, а щодо споживачів медійного продукту, то тут важлива перебудова способу мислення в бік критичного та елементарна інформаційна грамотність.

Про соціальну згуртованість і суспільні виклики, зокрема про неправомірність застосування терміну «соціальне дистанціювання», який стихійно виник підчас карантину, стисло розповіла пані Мрідула ГОШ,  правозахисниця, політолог, історик-міжнародник з науковим ступенем кандидата наук, журналіст, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, засновниця Центру Рабіндраната Тагора, яка нині бере діяльну участь у інформаційній кампанії щодо відновлення соціальної справедливості та упровадження по всьому світу терміну «фізичне дистанціювання».

Про громадянське суспільство між теорією і практикою, розповіла Марина ПАНФЬОРОВА, кандидат історичних наук, доцент кафедри конституційного та адміністративного права Національного транспортного університету. З вагомих чинників, які впливають на рівень свідомості громадянського суспільства, вона озвучила: національні цінності, національні міти, осередки культури, які є центрами тяжіння (за рахунок власних набутків – інтелектуальних, ресурсних та ін.), кількість (останніми роками збільшилася на 10 тис)., громадських організацій, які генерують нові сенси та допомагають співвітчизникам обстоювати свої права), про просвітницьку дію державних установ у напрямі тлумачення законів та законодавчих актів, які наразі часто є суто декларативними і належним чином не працюють. Щоб закони працювали, законотворці та свідомі громадяни мають об’єднувати зусилля, а не боротися одне з одним.

Про необхідність українського середнього класу й бізнес-еліти для побудови української держави розповіла Олена ТАТЬЯНЧЕНКО, підприємець з багаторічним стажем, Магістр управління міжнародним бізнесом (США, Монтерей, Каліфорнія), громадський діяч, поетка, засновниця волонтерської ініціативи Розмовний клуб «Українські посиденьки», коуч натхненного життя. Вона наголосила на тому, що матеріальний світ відкидати не можна, він, хочемо ми того чи ні, є запорукою стабільності держави. Тож  пані Олена вбачає розвиток держави завдяки: самоідентифікації українців, установці на успіх, силу і спокій та, що важливо, відповідальності за свої дії. Також конче потрібно, аби українська еліта об’єднувала зусилля у розбудові держави на засадах партнерства та доброчинництва.

Про власний досвід покращення міста упродовж останніх 5 років розповіла Марина АРЕСТОВА, громадська активістка, адміністраторка групи у фейсбуці «Моя історія 1551». З розповіді Марини стало зрозумілим, що реалізація прагнення покращити щось у своєму дворі, будинку, районі також лежить у площині нашої свідомості та небайдужості. Часто люди, через необізнаність щодо власних прав роками не можуть зрушити з місця елементарні справи – остерігаються елементарно написати звернення у відповідні служби. На перепоні бажань стає виплеканий радянською системою необґрунтований страх наслідків. Менше з тим, якщо не об’єднувати зусилля законодавчої, виконавчої влади та громадян, то злагодженої ефективної роботи комунальних служб, а відповідно й покращання умов нашого буття, не буде.

Про роль армії як інституції сили людського духу та опору духу національного розповів В’ячеслав КУПРІЄНКО, офіцер запасу, учасник бойових дій в Афганістані, волонтер, автор пісень, письменник. Армія – це опора держави, це інструмент миттєвої дії та змога держави дати відсіч завдяки високим мобілізаційним властивостям. Зазвичай, як стверджує пан В’ячеслав, історія людства – це історія бою. А саме бій відбувається ще до бою, і заздалегідь зрозуміло, хто переможець. Відповідно коли працює закон сили, яка на боці громади, громада може бути спокійна. Україні ж, яка перебуває на стикові двох цивілізацій, треба весь час бути пильною і певною у самозахисті, отже, – не втрачати пильності, духу та навичок, бути уважними до військових, їх внеску в наш із вами спокій.

Про мистецтво слова як об’єднавчий дискурс нації розповіла Тетяна БЕЛІМОВА, письменниця, літературознавиця, к. філолог. наук, доцент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ІФ КНУ ім. Т.Шевченка. Пані Тетяна наголосила на жахливому нищенні цвіту української нації у ХХ сторіччі, про роботу пропагандистської машини, про СРСР як видавничого монстра соцреалістичної літератури, яка вивищувала «світлі ідеали» комунізму та соціалізму, аби затьмарити тисячі загублених українських світочів та притлумити український національно-визвольний дух. Водночас, Українське Слово вижило і постало з новою силою, і у ХХІ ст. Україна вже має національний бестселер «Чорний Ворон» Василя Шкляра, наклад якого перевищив 0,5 млн. прим. Це видання лежить поза межами пропаганди – таку літературу прагне читати український народ. Також пані Тетяна зазначила, що за будь-яких часів українські літератори були волонтерами, меценатами та вміли швидко об’єднатися, щоб зробити важливу справу. За часів російської агресії це відчувається особливо гостро. Тому суспільство має бути вдячним письменникам та митцям, які є на передовій інформаційної війни та власним горінням компенсують байдужість інших.

Що сказати у підсумку? Слів удячності багато, ще більше – вдячності за глибину розмислів, за нові сенси, за тепло дружньої розмови! Цю зустріч ми вимріювали довго – чи не рік. Вдячні всім, хто долучається до тематичних дискусій, до щоденних обговорень питань Вільного Світу, а також усім тим, хто стає автором запитань до громади. Сподіваємося на подальшу співпрацю у формуванні та плеканні спільних українських цінностей!

З повагою  –  Тетяна Яровицина, модератор зустрічі, бібліотекарка, поетеса, волонтер у царині культури

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *