Шулявка

Між Казенними дачами й Тріумфальними воротами (знаходились в районі сучасного Повітрофлотського мосту) лежало селище Шулявка (Шулявщина). М. О. Максимович ототожнював її з літописним «ІІІелвовим борком», проти чого запе речував М. Закревський. На думку В. І. Щербини, ця назва походить від назви птаха – «шуляк». Тут, у верхів’ях р. Либідь, київський митрополит В.Ванатович (1722–1730 рр.) побудував літню резиденцію. Поряд було посаджено березовий гай, який дав початок майбутньому Кадетському гаю. Садибу назвали «Шулявщиною». У XVIII ст. вона мала площу 265 дес. 2160 кв. саж., з них 226 дес. 110 кв. саж. – під гаєм. Близько 1763 р. тут оселилося кілька родин служників Софійського монастиря, а в 1847 р. ця земельна ділянка була віддана під будівництво Кадетського корпусу. Після реформ 1861 р., коли виникли більш сприятливі умови для розвитку продуктивних сил, Київ став одним з важливих центрів фабрично-заводської промисловості в європейській частині Росії. У цей час швидко розвивалася Шулявка, поділена Брест-Литовським шосе на дві частини – праву й ліву. Щоб їх не плутали, одну називали «права», «міська», «верхня» – вона входила до складу Києва. Другу називали «ліва», «повітова», «нижня». Вона входила до складу Білогородської волості Київського повіту. З побудовою заводів Гретера і Криванека, Шанца, Веллєра, гасових та вугільних складів серед населення Шулявок починає переважати пролетаріат. У 1874 р. у Шулявках нараховувалося 2000 жителів і майже 50 торговельно-промислових закладів. Шулявка стає головним постачальником робочої сили для промислових підприємств цієї частини Києва. З метою посилення поліцейського нагляду, 1881 р. «ліву» Шулявку було включено до Бульварної поліцейської частини Києва. Шулявка була типовою околицею великого капіталістичного міста з безплановою та хаотичною забудовою, брудна, невпорядкована. З 276 будівель у 1874 р. 273 були дерев’яні, з глини або землянки, не було опалення, водогону, каналізації, тут часто траплялися епідемії, пожежі1 . У 1911 р. в «лівій» Шулявці нараховувалося 200 будівель та значна кількість населення. Жителі неодноразово зверталися в міську Думу з проханням приєднати селище до міста Києва і у 1914 р. Шулявщина, Караваєві Дачі, колишні Казенні дачі, садиба Політехнічного інституту та цвинтар Шулявської церкви були включені в межі міста. Щодо правої частини Шулявки – територія між сучасним Брест-Литовським проспектом та Старо-Житомирською дорогою (нині вул. Дєгтєрівська) площею 410 дес. – то за наказом Миколи І її було передано місту ще з 1851 р. Це – територія сучасних вулиць Шолуденка, Кравченка, Коперника, В. Василевської, Шулявської, Галі Тимофійової та ін. Заселяти її почали ще в 30–40-х роках XIX ст. Жителі захоплювали землю без документального оформлення. До 1875 p., коли вулиці вперше було покладено на план, тут налічувалося вже 82 садиби. В 1875 році «праву» Шулявку поділили на 5 кварталів, а в 1879-му включили до складу Лук’янівської поліцейської дільниці міста. Із згаданих 410 дес, 155 відводилися під площу для військових навчань, 94 – під шляхи і 160 – під забудову. Але земля не продавалася у власність, а тільки здавалася в оренду. У 1886 р. міська Дума затвердила назви шулявських вулиць і провулків (Брест-Литовське шосе, Шосейний, Овражний, Піщаний, Фабричний, Кривий провулки та ін.). В 1892 р. Олександр III затвердив клопотання міської Думи про включення «правої» Шулявки в зону забудови м. Києва. Праворуч від Брест-Литовського шосе, недалеко від перетину його із Старо-Житомирським шляхом, колись був глибокий яр, по якому протікав струмок Сирець. Ближче до шосе тулилися казенні хутори Хмелівщина та Сеньківщина. У 1859 р. ці хутори, площею 51,59 дес., Олександр II надав у «довічне і спадкове володіння» київському генерал-губернатору І. І. Васильчикову. Так виник хутір Васильчики (нині територія парку «Нивки»).

Із книги М. Рибакова «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва».

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *