Шулявка

Шулявка — історична місцевість міста Києва у сучасному Солом’янському районі, за царських часів — село, робітнича околиця Києва.

 «Невпинно шепочуть-дзюркочуть сріблясті джерельця. Вони народжуються десь у глибинах невисоких, зарослих травою пагорбів і стікають, немов прозорі дитячі сльози, з- під глиняних повік у невеличке озерце. Там вони набираються сили, щоб пробратися вологими болотистими низинами і звитися згодом  у нешироку і неглибоку, але славну у віках річку Либідь. Річка ця століттями служила Києву вірою і правдою. Спочатку – як захисниця, потім – ще й як невтомна трудівниця, котра день і ніч крутила-обертала важкі колеса водяних млинів. На 14 кілометрах її русла таких млинів наприкінці XVII сторіччя нараховувалося аж сім»[1]. Ці неймовірні рядки журналіста Дмитра Стефановича ми навели не випадково. «На межі двох епох, у 1695 році, завдяки млинам, знов із мороку та імли буревіїв історії виринуло літописне Шелково. Дата встановлена точно – саме того року в Києві полковником Іваном Ушаковим була викреслена докладна карта Києва, де у верхів’ях Либеді, у місцевості, що практично повністю відповідає літописному описові місця, де знаходилося сельце Шелвове, було зображено і таку собі «Шуляжскую мельнику». У поясненнях до зображень на карті цей млин уже названо «Шулярським»[2].

І продовжуючи тему річки Либідь наведемо рядки українського краєзнавця Дмитра Малакова «Перша письмова згадка про річку Либідь відома з 968 року, коли Київ узяли в облогу печеніги. Про це автор «Повісті минулих літ» зазначає: «Не можна було вивести коня напувати: стояли печеніги на Либеді» <…> На Либеді, що була загачена, як усі малі річки в Україні, стояли водяні млини. 1686 року їх було сім, вони належали київським монастирям, які мали від того неабиякий зиск. На млинах переробляли зерно на борошно та крупи, збивали олію, валяли сукна. На ставках розводили гусей, качок і коропів, прали білизну й купалися. На заплавних луках випасали худобу, понад ставками були городи.

Про те, якою була Либідь понад триста років тому, дає уявлення план Києва, складений 1695 року полковником Іваном Ушаковим. На мапі нанесено всі броди, мости, греблі та млини на Либеді, показано шлях уздовж її лівого берега. Довжина річки тоді дорівнювала 5804 сажням, тобто 12,4 км. Нинішні довідники показують 14 або навіть 16 км. Така розбіжність пояснюється тим, що русло Дніпра впродовж тисячоліть неодноразово змінювалося, а відтак зсувалося й гирло Либеді. <…> На такій самій відстані стояв другий Софійський млин — Шулярський (напевно, Шулявський)»[3].

Де ж знаходилася історична Шулявка, Шулявщина?!

А про це почитаємо у книзі «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва історика Михайла Рибакова: «Між Казенними дачами й Тріумфальними воротами (знаходились в районі сучасного Повітрофлотського мосту) лежало селище Шулявка (Шулявщина)».

У читача відразу виникне питання: «Звідки походить назва Шулявська»? Версій є кілька. Скажімо, уже згадуваний нами Дмитро Стефанович у своїх статтях пише про походження назви Шулявка так: «Якщо мова заходить про назву «Шулявка», однозначних думок годі й чекати. Хоча, на перший погляд, тут також усе зрозуміло: версія про те, що слово «Шулявка» походить від «шуліки» – назви хижого птаха, яких, мовляв, багато колись жило на цих теренах, поширена до сьогодні. Найпослідовніше цю думку відстоював відомий історик, професор Київського університету Володимир Щербина[4].

Володимир Щербина писав: «Здається вона (ця назва – авт.) походить від назви птаха («шуляк»), як і інші назви багатьох місцевостей біля Києва (Совки, Бусловка)».

Утім, існують й інші гіпотези, в тому числі й дуже екзотичні. Так, дехто вважає, що назва «Шулявка» походить від слів «шуя» або «шуйця», старослов’янською – «ліва рука». Відповідно до цієї версії старий Київ з околицями розглядається як проекція людського тіла з правою рукою («десницею») в районі річки Десна, головою – в районі Вишгорода й лівою рукою – в західних передмістях, де, власне, розташована Шулявка[5].

Майже всі дослідники, які вивчали історію Києва і при цьому звертали увагу на історичну топографію міста, впевнені, що Шелвово – це літописна назва місцевості, яка пізніше стала зватися Шулявщиною, згодом просто Шулявкою. Про це писали і М. Карамзін, і М. Максимович, і В. Щербина, і М. Махновець, і П. Толочко та інші.

Не погоджувався з цим лише один, але досить авторитетний у колах дослідників київської минувшини, історик, автор фундаментального «Описания Києва» Микола Закревський.

До своїх висновків М. Закревський прийшов, аналізуючи подальший текст Літопису, присвячений подіям серпня 1146 року. Отже, між полками претендента на великокняжий київський стіл Ізяслава Мстиславовича і військами поки що київського князя Ігоря Ольговича почалася битва і склалася вона для останнього дуже несприятливою. Врешті-решт Ігорю довелося рятуватися втечею…[6].

«В древнее время на Либеди свершилось несколько битв, из которых особенно памятна междоусобная битва русских князей 1146 года у Шелкова борку, после которой князь Игорь Ольгович схвачен был в болоте, где увяз конь его, содержался сперва в Выдубицком, потом в Переяславском монастыре и вскоре постригся в монахи. Это борок и сельцо Шелвовое очень могут быть полагаемы на месте, называемом теперь Шулявщиною. Там теперь находиться загородный митрополичий дом  и Шулявская роща, которая лет за десять перед сим была густа и тениста[7].

За свідченням літописця: «вбеже Ігор в болото Дорогожичское і угрязе під ним кінь і не міг (сам) йти, б обув на ноги хворий… і Ігоря по чотирьох днях емше (взяли – Авт.) в болоті і привели до Ізяслава»…

Ось ті-то чотири дні і є відправним пунктом міркувань М. Закревського, які привели його до висновку, що назви Шелвово і Шулявщина є назви різних місцевостей[8].

Володимир Щербина вважав, що: «Найстарші звістки про Шулявку відносяться до XII ст., 1146 р. Онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславович, погодивши з киянами, що не любили князів Ольговичів, як тоді сиділи у Києві, відступав до Києва. Ольговичі мусили втікати, але Ігор Ольгович не встиг втекти: він загруз з конем у болоті, та був захоплений у полон. Місцевість, де це діялося, зветься у літопису «Шелков борк». Карамзин та Максимович гадали, що це і була Шулявка[9].

Після цих подій ми не маємо ніяких звісток за Шулявку, аж до XVIII ст., коли там було влаштовано подвір’я київського митрополита[10].

1722 року за указом російського царя Петра I підпорядкованим йому святішим Синодом було обрано нового архієпископа Київського. Замість митрополита Іоасафа Кроковського… до Києва прибув архієпископ Варлаам Ванатович.

Розпочав він свою діяльність з відновлення Софійського собору. А ще, 1726 року, архієпископ Варлаам Ванатович заснував на Шулявщині заміський літній архієрейський дім і насадив там березовий гай.

Наступникам архієпископа Варлаама Ванатовича заміська Шулявська дача теж припала до душі. Особливо любив цей маєток митрополит Арсеній Могилянський.

Якою ж була Шулявщина в ті роки?

За свідченням відомого українського історика Володимира Щербини, який вивчав «спеціальний план» цієї дачі, зроблений у 1788 році, більшу її частину займала «Роща», що в її середині міститься садиба митрополита, до садиби йде довгенька дорога, обсаджена обабіч деревами. У садибі є невеличкий будиночок та якісь надвірні будівлі: кого будиночка невеликий, гарно споруджений садок і ставок. Далі селянські хати, городи, а ще далі річка Либідь з двома ставками, на яких два млини. Уся дача займає 265 десятин 2160 сажен (під будинками і садом 27 десятин, під гаєм 226 десятин 1100 сажен, під річкою, та болотом 12 десятин 1060 сажен)[11].

Про значення тоді Шулявщини для Києва свідчить той факт, що під час візиту до Києва митрополита Платона Левшина у 1804 році йому показали не лише монастирі Лаври та Софії, а  Шулявщинську митрополичу дачу. «Митрополит московский Платон провел в Киеве неделю (от 2 по 8 іюня). 3 июня митрополит Платон осматривал Печерск. 4 іюня гость служил ранню обедню в ближних пещерах, потом ездил в Софийский собор. 6 іюня, понедельник утром Платон был в Шулявщине[12].

«… Десь у минулому залишилася тиха заміська слобода, у якій мешкало «84 душі казенних людей» – державних селян. У 1874 році кількість населення Шулявки склала вже 2003 особи (1059 чоловіків та 944 жінки). Особи ці були людьми, вочевидь небагатими: на Шулявці стояли 276 житлових будинків, причому 39 із них були звичайними мазанками, 234 – дерев’яними хатами, 1 – змішаним дерев’яно-кам’янним і лише 2 – кам’яними. 137 із цих будинків були споруджені аж після 1861 …»[13].

Після реформ 1861 р., коли виникли більш сприятливі умови для розвитку продуктивних сил, Київ став одним з важливих центрів фабрично-заводської промисловості в європейській частині Росії. У цей час швидко розвивалася Шулявка, поділена Брест-Литовським шосе на дві частини – праву й ліву. Щоб їх не плутали, одну називали «права», «міська», «верхня» – вона входила до складу Києва. Другу називали «ліва», «повітова», «нижня». Вона входила до складу Білогородської волості Київського повіту[14].

З побудовою заводів Гретера і Криванека, Шанца, Веллєра, гасових та вугільних складів серед населення Шулявок починає переважати пролетаріат. Шулявка стає головним постачальником робочої сили для промислових підприємств цієї частини Києва. З метою посилення поліцейського нагляду, 1881 р. «ліву» Шулявку було включено до Бульварної поліцейської частини Києва[15].

Шулявка була типовою околицею великого капіталістичного міста з безплановою та хаотичною забудовою, брудна, невпорядкована. З 276 будівель у 1874 р. 273 були дерев’яні, з глини або землянки, не було опалення, водогону, каналізації, тут часто траплялися епідемії, пожежі.

Щодо правої частини Шулявки – територія між сучасним Брест-Литовським проспектом та Старо-Житомирською дорогою (нині вул. Дєгтєрівська) площею 410 дес. – то за наказом Миколи І її було передано місту ще з 1851 р. Це – територія сучасних вулиць Шолуденка, Кравченка, Коперника, В. Василевської, Шулявської, Галі Тимофійової та ін. Заселяти її почали ще в 30–40-х роках XIX ст. Жителі захоплювали землю без документального оформлення. До 1875 p., коли вулиці вперше було покладено на план, тут налічувалося вже 82 садиби. В 1875 році «праву» Шулявку поділили на 5 кварталів, а в 1879-му включили до складу Лук’янівської поліцейської дільниці міста.

Із згаданих 410 дес, 155 відводилися під площу для військових навчань, 94 – під шляхи і 160 – під забудову. Але земля не продавалася у власність, а тільки здавалася в оренду. У 1886 р. міська Дума затвердила назви шулявських вулиць і провулків (Брест-Литовське шосе, Шосейний, Овражний, Піщаний, Фабричний, Кривий провулки та ін.). В 1892 р. Олександр III затвердив клопотання міської Думи про включення «правої» Шулявки в зону забудови м. Києва[16].

«За чертой г. Киева, по правую сторону Киева – Бресткое шоссе, на городской земли, возникло поселение, известное под названием «Шулявщина», жители которого обратились в городское общественное управление с ходатайством – о предоставлении в собственность, на выкуп, застроенные участки. Киевская Городская Дума рассмотрев доклад Комиссии 14 мая 1886 г. определила ходатайствовать в установленном порядке о включении передместья Шулявщина в план г. Киева с разделением этой местности на квадраты и улицы, а затем включения в черту Киева <…> Пространство новых кварталов Шулявщины включает в себя 74 дес. 2200 кв. саж.[17].

«Выс. утв. 3 января 1892 г. положением комитета министров о включении в черту селидебной площади г. Киева прилегающей к ней предместья Шулявщины повельно: предместье г. Киева – Шулявщину включить в черту селидебной площади этого города, на общем основании, с тем, чтобы земля, отведенная военному ведомству из присоединяемого к городу предместья (между улицами Керосинною и Лагерною) оставалась в пользовании сего ведомства, а, по миновании в ней надобности, была бы передана, согласно Киевской гор. думы, в собственность города (Собр. уз. 7 февр. 1892, №13, ст. 155)[18].

Про так званий поділ Шулявки на «ліву» та «праву» описав і Дмитро Стефанович: «У офіційних документах стару Шулявку, колишню Шулявщину, розташовану між Либіддю та Брест-Литовським шосе, стали називати «лівою», «повітовою», а нову – «правою», «верхньою» або міською. Власне, назва «нова» була досить умовною, бо заселятися ця територія почала ще в 30-40-х роках XIX ст., причому освоювали її «перші поселенці» без будь-якого документального оформлення права на володіння земельними ділянками[19].

Лаврентій Похилевич у 1887 р. в своїх статистичних й історичних замітках про Шулявку писав: «Шулявка, образовавшаяся непосредственно за западною чертою Киева, в верховьях речки Лыбеди, при бывшем хуторе митрополитов. Здесь они имели загородный в роще дом, с домовою церковью, а в хуторе, с конца истекающего столетия, митрополичья экономия вела небольшое  хозяйство, завела пруд, сад и проч., а по другую сторону ручья построила было жилища для людей необходимых под рукою для услуг в самом городе. Окружающий лес и ближайшие поля принадлежали также хутору.

Когда при Императоре Николае I возникла мысль учредить в Киеве кадетский корпус: то место для корпуса избрано в этой загородной даче, а митропол. дому за нея отведена земля в Совках; а за постройки отпущена из казны известная сумма (30000 руб.). Так как к кадетскому корпусу отошла только часть земли принадлежащей митрополичьему дому: то Шулявка очутилась обыкновенною подгородною деревнею, с разнообразным сверх крестьянского населением, в последствии более и более умножавшемся, но без своей церкви. В настоящее время, когда в вблизи Шулявки возникли пути отправления из Киева: шоссейного и железнодорожного, когда западные окраины города прежде незаселенные приняли совсем другой вид, возникла с тем вместе мысль устроит в Шулявке особую церковную общину, или приход с каменною церковью. А как Шулявка и ее фундаментальное население причислена не к городу, а уезду, именно Белогородской волости: то помещаем сведения об ней: крестьян ревиз. душ 78; их надел 19 дес., вык. 14 р. 82 к.[20]

У книзі «Ступник по г. Києву» за 1908 рік Шулявка описується, як: «значительное городское предместье, расположенное вблизи политехнического института, по обе сторонни Брест-Литовского шоссе, причем левая сторона входит в черту города Киева, а правая находится уже в районе Белогородской волости, Киевского уезда. На Шулявке числится до 7 1/3 тис. жителей. В этой местности находится ряд механических и котельных заводов, а также много дач. В конце Шулявки находится каменная церковь Марии Магдалены. Здесь же существует два приходских училища. В городской части Шулявки, против политехникума разбита обширная Пушкинская роща, рядом с которой расположен ипподром киевского скакового общества. Дальше за рощей тянутся армейские лагери и железнодорожный парк военного ведомства. В последнее время, с устройством политехникума, Шулявка стала быстро застраиваться[21].

Автор найкращого довоєнного Путівника по Києву Федір Ернст Шулявку описав ще з одною назвою: «На захід від Єврейського базару міститься робітничий район Жовтнівка або Шулявка. Шулявщиною звалася колись позаміська дача київських митрополитів, що була тут серед гаю, на березі ставка та річки Либеді. Року 1847 Шулявщина перейшла у власність держави. Тут почали будувати кадетський корпус (за проектом архіт. Штрома; тепер у ньому військова піша школа). Закінчили будинок р. 1857. За великим будинком корпусу розгортався так званий Кадетський гай (200 дес), що був за улюблене місце для відпочинку околишніх робітників, надто 1-го травня. З 1890-х pp. тут часто відбувалися нелегальні збори робітничих революційних гуртків. Гай знищено за громадянської війни. У його районі тепер міститься рибний розплідник «Либедь» та будинки військових шкіл; на початку громадянської війни в одній із них містився «український університет».

Наприкінці XIX ст., коли вздовж Берестейського шосе виникають завод «Ґретера та Криванека» і Політехнічний Інститут, Шулявку починають швидко залюднювати, найбільше робітниками та студентами. Поволі Шулявщина перетворюється на мало не виключно промислову та робітничу київську околицю й відіграє особливу роль в розвиткові революційних рухів. У жовтні 1905 р. тут утворили першу в Києві раду робітничих депутатів; засідання її відбувалися по різних будинках Шулявщини протягом 6 листопада – 22 грудня 1905 року. На цей час припадає й той момент, коли владу захопили робітники – так звана «Шулявська республіка»; за центр цієї республіки був Політехнічний Інститут, а за уряд – рада робітничих депутатів. Повстання зліквідувало царське військо вночі проти 16 грудня 1905 року. Поважну роль відіграло робітництво Шулявки й під час збройної боротьби за радянську владу проти гетьмана, Денікіна, Петлюри тощо. Коли громадянська війна закінчилася, Шулявщина (тепер Жовтнівка) стає за район промислового й робітничого будівництва: перевстатковуються старі заводи, будуються цілком наново – величезна фабрика ВУФКУ, пожежне депо, нова трудшкола, житлові робітничі будинки, передбачається збудувати Інститут Шляхів тощо[22].

Знов почали з’являтися тут і нові підприємства. Найпомітнішим, мабуть, серед них стала перша в Україні фабрика грамофонних платівок. Заснував її власник фабрики й магазину-складу музичних інструментів, грамофонів, нот і платівок чех Генріх Ііндржишек.

Приблизно у ті ж роки Шулявка познайомила киян ще з одним запозиченим у Європі захопленням – футболом. На самому початку 1900-х на Скаковому полі – колишньому Сирецькому парку, пристосованому для проведення кінних змагань… робітники – чехи почали розігрувати перші матчі.

Наприкінці 1901 р. був змінений і  план м. Києва між Шулявкою і Лук’янівкою. У Листі з цього питання Генерал-Губернатору зазначалось: «представляю в установленном для того порядке, выкопировку, в двух экземплярах на изменение части плана г. Киева в смысле упорядочение местности, расположенной в Лукьяновском полицейском участке, между предместьями Шулявкою и Лукьяновкою, а также относящийся к этой выкопировке две выписки из журналов Киевской Городской Думы 20–27 сентября 1900 г.»[23].

У 1911 р. в «лівій» Шулявці нараховувалося 200 будівель та значна кількість населення. Жителі неодноразово зверталися в міську Думу з проханням приєднати селище до міста Києва[24].

Щоправда, щодо цього питання велась і активна переписка Київського губернатора з Київським міським головою, у якому губернатор клопотав «по сформированию нового состава Городской Думы внести означенное ходатайство домовладельцев включения предместья «Шулявка» к Киеву»[25].

«Киевский городской голова, на основании постановления Городской думы от 26–31 мая 1911 года, ходатайствует об включении в городскую черту: с. Шулявщину, поселок «Караваевы дачи», поселок «Бывшие Казенные дачи», усадьбу Политехнического института»[26].

До цього часу, а саме у 1912 р. домоволодільці прийняли «Устав общества благоустройства г. Киева – левой стороны Шулявки и всх прилегающих к ней дач Киевского уезда и губернии на бывших казенных, частновладельческих и крестьянских землях». В Статуті, зокрема, зазначалося: «Район деятельности Общества составляет предместье г. Киева – левая сторона Шулявки и все прилегающие к ней дач Киевского уезда и губернии на бывших казенных, частновладельческих и крестьянских землях со всеми заселенными и вновь заселяющими местами, прилегающими к этому поселку, за исключением местности, называемой «Караваевскими дачами. Общество принимает на себя: а) заботы о присоединение предместья Шулявки и прилегающих к ней дач; б) заботы по открытию учебных заведений; в) заботы об освещении усадеб и улиц; г) об улучшении путей сообщения и т.д.»[27].

У вересні 1914-го р. Міністерство внутрішніх справ направило подання в Раду Міністрів щодо включення сел. Шулявщина, поселка «Караваевские дачи» і деяких других місцевостей в межі міста Києва. З огляду на це Рада Міністрів просить: «На включение сел. Шулявщины, поселков «Караваевские Дачи» и бывшие «Казенные Дачи», усадьбы политехнического института, свободной городской земли против политехнического института и городской безпереоброчной земли, общей площадью, примерно, 590 десятин, числящихся в Киевском уезде, в пределы гор. Киева, с тем:

а) чтобы присоединяемые к городу земли оставались собственностью лиц и учреждений, ранее приобревших на законных основаниях;

б) чтобы крестьяне села Шулявщина, которые не пожелали бы причислится к городским сословиям, сохранили все права состояния, которыми они пользовались до присоединения к городу; <…>[28].

1 июля 1914 г. Совет Министров Российской империи одобрил поданный председателем Киевской уездной земской управы, членом Государственной Думы В. Я. Демченко проект присоединения к г. Киеву села Шулявки и Караваевских дач. <…>

10 ноября 1914 г. газета «Киевская мысль» сообщила, чтогубернская администрация получила Высочайшее повеление о присоединении к Киеву села Шулявщины, дачных местностей и Политехнического института.Согласно указанию, «администрацией разосланы подведомственным учреждениям приказы об исполнении отдельных пунктов Высочайшего повеления; формируются штаты полиции, наносятся на городской план новые местности и т. п.»[29].

У 30-ті роки минулого століття журнали і газети майоріли заголовками, на кшталт «район розквітає», «індустріальна Жовтнівка». «За роки переможних п’ятирічок невпізнанно змінилося обличчя нашого району, район розквітає. Колишній невеличкий завод, що належав іноземним капіталістам Гетеру і Криванеку <…> перетворено на потужне передове підприємство важкого машинобудування – завод «Більшовик»[30].

В статистично-економічному довіднику за 1933 р. серед найголовніших об’єктів будівництва, що їх закінчено у 1932 р. віднаходимо у першому списку завод «Більшовик» з фізичним обсягом 145625 кб. м. кошторисом 2605 тис. крб.[31]

Варто пройти центральною широкою магістраллю – Житомирським шосе, щоб відразу кинулось в очі те, що за останні роки зроблено в районі в справі приведення його в належний для індустріального міста вигляд.

В алеях розлогих дерев потопають асфальтовані тротуари, далеко навкруги видні масивні багатоповерхові будинки для робітників, інженерів і службовців…

На величезній території теперішнього Жовтневого району за старих часів було всього 4 початкових школи на 300 учнів… В районі відкрито 16 шкіл на 9,500 учнів. Раніше, на колишній Шулявці, була лише одна лікарня, так звана «чорноробоча». Тепер є: дитяча лікарня, Інститут Охматдиту, дві дитячих консультації, три молодших кухні, 17 ясел на 1280 дітей, 4 родильних будинки»[32].

«Не впізнати колишню Шулявку» і в 50-ті роки: « Шулявка – колишня околиця нашого міста. Невеличкі напівкустарні підприємства, густо заселені вулички, непролазна багнюка – ось такою пам’ятають старі жителі дореволюційну Шулявку. Й від колишнього заводу фірми «Гретек і Кириванек» мало що залишилось. Майже всі корпуси цехів нові, а про устаткування не доводиться й говорити. На заміну застарілим верстатам з пасами і трансмісіями прийшла нова вітчизняна техніка. Якщо вийти з заводських воріт, повернути на Брест-Литовське шосе і глянути навкруги – скрізь новобудови. <…> Для працівників підприємства за післявоєнний період споруджено 19 жилих будинків площею понад 19 тисяч квадратних метрів»[33].

[1] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001, – С. 20.

[2] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001, – С. 20.

[3] … І сестра їхня Либідь / Дмитро Малаков // Слово Просвіти. – 2010. – 10 березня.

[4] Чому Шулявка зветься «Шулявкою» / Дмитро Стефанович // https://kpi.ua/832-10

[5] Чому Шулявка зветься «Шулявкою» / Дмитро Стефанович // https://kpi.ua/832-10

[6] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001. – С. 13.

[7] Топографические заметки киевлянина / М. Максимович // Киевлянин. – 1841. – С. 103.

[8] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001. – С. 13.

[9] Нові студії з історії Києва / В. Щербина. – Київ, Українська академія наук. – Київ: друк. Укр. акад. наук, 1926. – С. 61.

[10] Нові студії з історії Києва / В. Щербина. – Київ, Українська академія наук. – Київ: друк. Укр. акад. наук, 1926. – С. 61.

[11] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001, – С. 26–28.

[12] Киевская старина. – К., 1884. – Т. IX. – Июнь. – С. 425.

[13] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001, – С. 39.

[14] Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва / М. Рибаков // Вид-во «КИЙ», 1997. – С. 23.

[15]Киев и его предместья: Шулявка, Соломенка с Протасовым Яром, Батыева гора и Демиевка с Саперной Слободкой  по переписи 2 марта 1874 г. – ЦДІАК України – Ф. 442. – оп. 517, – спр. 72.

[16] Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва / М. Рибаков // Вид-во «КИЙ», 1997. – С. 23–24.

[17] ЦДІАК України. – Ф. 442, оп. 557, сп. 23.

[18] Городовое положение / составил М. И. Мыш. Изд. 2-е. – С.-Петербург, 1894.

[19] Шулявка та Жовтневий район в історії Києва / Д. Стефанович. – Вид-во «КИЙ», 2001, – С. 40.

[20]Уезды Киевский и Радомысльский : статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их / собрал Лаврентий Похилевич изд. книгопродавца Н. Я. Оглоблина. – Киев : Тип. А. Давиденко, 1887. – С. 88–89.

[21] Спутник по г. Киеву / Издание 4-е С.М. Богуславского // Типография «Прогресс», 1908. – С. 133–134.

[22] Київ. Провідник / За редакцією Федора Ернста. К., 1930. – С. 668-670.

[23] ЦДІАК України. – Ф. 442, оп. 654, сп. 190.

[24] «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва» / М. Рибаков // Вид-во «КИЙ», 1997. – С. 23.

[25] ДАКО. – Ф. 5, оп. 34, сп. 17, арк. 2, 3.

[26] ЦДІАК України. Ф. 442, оп. 665. – сп. 37.

[27] ЦДІАК України. – Ф. 442, оп. 636, сп. 647, ч. 8.

[28] ДАКО. – Ф. 9, оп. 27, сп. 105, арк. 22.

[29] Город рос предместьями / Виталий Ковалинский // 2000. – 2013. – № 43(674). – 24 жовтня.

[30] Розквіт району / А.Д. Бородянський // Радянська Україна. – 1938. – № 8. – С. 19.

[31] Київ та його приміська смуга. Статистично-економічний довідник 1933 р. – К., 1933. – С. 68.

[32] Розквіт району / А.Д. Бородянський // Радянська Україна. – 1938. – № 8. – С. 19.

[33] Не впізнати колишню Шулявку / Л. Деревянко // Київська правда. – 1957. – № 252(9681). – 24 грудня.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *