Караваєві Дачі

У 1850-х рр. місцевість, розташовану приблизно між сучасними Брест-Литовським проспектом, вулицями Гарматною та Індустріальною, поділили на 28 ділянок по 2–3 дес. і віддали в оренду. З 1857 р. почалося заселення цієї місцевості, яка одержала назву Казенні дачі, де найкращою вважалася дача А. Шедель «Сан-Сусі». У 60–70 рр. всі ділянки вже були забудовані. Тут проклали вулиці – так звані Дачні лінії. Поступово, особливо після побудови в 1882 р. заводу Гретера і Криванека (пізніше «Більшовик»), уся ця місцевість перетворилася на типову міську околицю, її називали «Колишніми Казенними дачами». На початку XX ст. селище займало площу 78 дес, де було розташовано 50 садиб, в 1908 р. – 53 садиби та 114 будинків. Розбираючи стару будівлю на території Київського заводу порційних автоматів, на колишній 2-й Дачній вулиці (сучасна Смоленська) робітники знайшли скляну посудину, а в ній пожовклий лист 1910 р., підписаний підприємцем Г. І. Ііндржишеком. В ньому повідомлялося, що будівля – перша на Україні фабрика грамофонних платівок. Місцевість, розташована поряд із Казенними дачами, має назву Караваєв і Дачі. В середині XIX ст. тут знаходився так званий «Древесньїй питомник», що здійснював продаж населенню оранжерейних рослин, фруктових і паркових дерев та кущів. У 1865 р. з метою зросійщення західних губерній Олександр II затвердив «Інструкцію про порядок продажу казенних земель в західних губерніях», не призначену для публікації, якою надавалося право купівлі землі тільки особам російського походження, до того ж на пільгових умовах. Саме на таких умовах у 1870 р. цей розсадник площею 42,68 дес. було продано професору університету В. О. Караваєву, який приєднав до нього куплену у військової гімназії (Кадетського корпусу) так звану Гімназичну земельну ділянку, після чого володіння В. О. Караваєва склали 64 дес. Після його смерті частина цієї землі (32 дес. 1500 кв. саж.) дісталася його дочці О. В. Караваєвій, яка поділила її на 238 ділянок і, починаючи з 1903 p., розпродала їх. У 1908 р. всі ділянки вже були забудовані. Так виникло робітниче селище Караваєві Дачі, де у 1911 р. нараховувалося 5000 жителів, 323 садиби, 296 будинків. Назва залізничної станції «Караваєві Дачі» з’явилася ще в дорадянський час, а селище деякий час (з 1926 р.) мало назву «Червоний залізничник». На початку 1860-х років професор В. О. Караваєв орендував землю у Звіринецькій частині міста поряд з урочищем «Верхня Теличка» (територія сучасного Ботанічного саду HAH України), де побудував дачу «Прибережна відрада». Ця місцевість згодом також одержала назву Караваєв і Дачі, або Караваєвщина . Назва ця збереглася навіть на початку XX ст. Про це свідчить об’ява про продаж у київській газеті: «На березі Дніпра, вище роз’їзду Київ 3. Звіринець. Караваєва дача». В 1875 р. ця ділянка перейшла до нового власника і деякий час мала назву «Хутір М. Горащенка». Ім’я професора В. О. Караваєва мали вулиці: Караваївська (сучасна ім. Л. Толстого) та Печерсько-Караваївська (на Звіринці). В 1962 р. вулицю Малу Залізничну у Жовтневому районі перейменовано на вулицю проф. В. О. Караваєва. Ділянка на Брест-Литовському шосе (40,56 дес.) між сучасними вулицями Янгеля і Політехнічною була призначена для розширення Казенних дач, однак в 1863 р. була віддана військовому відомству. Приблизно там, де нині станція метро «Політехнічна», в 1886–1887 pp. було побудовано церкву Марії-Магдалини (Шулявська церква) на честь імператриці Марії Олександрівни.

Із книги М. Рибакова «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва».

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *