Сучасна мілітарна проза як культурне явище в українському суспільстві

13 жовтня в Центральній бібліотеці імені Ф. Достоєвського відбувся Круглий стіл “Сучасна мілітарна проза як культурне явище в українському суспільстві”, який транслювався онлайнна сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки. Напередодні свята Захисника України завдяки піонерам дослідженя мілітарної літератури Юлії Оскольській, Ганні Скоріній, Марині Рябченко та Максиму Петренку читачі бібліотеки та широка інтернет−аудиторія мали змогу щільніше діткнутися теми мілітарної прози, яку не можна ігнорувати та яка потребує серйозного наукового й читацького вивчення.

Говорили про місце книг про війну в українському суспільстві, про воєнну прозу ХХ та ХХІ ст. та про сучасну мілітарну (комбатантську) прозу, про згубний вплив радянської та російської пропаганди на нашу свідомість (міфи, нав’язані рос. імперією досі живуть в нас: “ми слабкі, у нас все погано”), про становлення самодостатнього українського міфу, про те, що й досі руба стоїть питання: або українці беруть на себе відповідальність за країну, або втрачають її. Суспільством  (чи то пак його інфантильною частиною, байдужою до своєї історії), яке не дозріло до відповідальності, легко маніпулювати.

Чітко вирізняли під час обговорення з-поміж огрому (наразі понад 600) виданих книжок про сучасну російсько-українську війну КОМБАТАНТСЬКУ ПРОЗУ. Нинішні комбатанти – це представники українського суспільства з унікальним досвідом.

Учасники бойових дій не були професійними письменниками, як не були до війни військовими. Їхні книжки про війну написані простою, доступною мовою та являють собою правдиві, позбавлені пафосу та ура-патріотизму твори (часто автобіографічні) або сповіді, основним мотивом яких є бажання донести пережиту реальність, знайти розуміння, дати можливість читачеві пройти шлях разом із автором, поділитися непересічним досвідом. І ці твори аж ніяк не націлені на те, аби здобути визнання чи славу, і не орієнтовані ані на літературних критиків, ані на книжкову моду. Вони є, бо їх не може не бути. Воєнна книга чітко сконцентрована на читача, на людей із критичним мисленням – тих, хто зрозуміє.

Говорили також про градус цікавості суспільства (зокрема бібліотек) до сучасної української мілітарної літератури, а також про проблеми таких книжок на шляху до читача, та про те, чому багато з написаних учасниками бойових дій книжок/спогадів лишаються неопублікованими, а інші – отримують мільйонні тиражі.

І все це ілюструвалося красномовними слайдами.

Пропонуємо Вам, друзі, короткий підсумок круглого столу. Сьогодні − перша його  частина – про сам жанр і його наявність у бібліотеках столиці від  Максима Петренка та Юлії Оскольської. Завтра −  про всі #книги_про_війну, які є наявні в Україні, комбатантську прозу і світовий контекст від Ганни Скоріни та Марини Рябченко.

То жанр чи ні? Комбатантська проза як наслідок та інструмент нового етапу розвитку суспільства.

Спікер: Максим Петренко – учасник російсько-української війни, автор книги “Спокійної ночі” про нинішню гібридну війну

Максим, як для учасника бойових дій на Сході України, досить відсторонено та виважено проговорив важливі речі, які треба розуміти, перш ніж робити бодай якісь висновки. Військові – це відповідальні громадяни, авангард суспільства, що стали на захист України. Війна для кожного з них – це вихід за межі суспільства, переживання багатьох випробувань. Тепер для них настав час осягнути вибір, який вони зробили. Також Максим зазначив, що повага до комбатантів не є справжньою без розуміння. Одним із шляхів до розуміння тих, хто обрав шлях захисту України, – читання книжок про війну. І дорослими, і дітьми.

Максим провів колосальну роботу: за відсутності офіційних досліджень самостійно дослідив наявність таких книг у бібліотеках Києва. За вибірку він узяв близько 500 книг (автори: учасники війни – 29%, інші – 71%).

Короткі висновки аналітики:

  • у бібліотеках Києва наявні 277 шт. назв таких книг, або десь 50% від усього їхнього асортименту (загальної кількості різних назв книжок). Також є тенденція до того, що книги про війну від учасників війни рідше потрапляють до бібліотек, ніж від письменників та журналістів.
  • серед районів найбільший асортимент книг про війну є у бібліотеках Солом’янського району.
  • серед районів найбільше книг про війну, пропорційно до книг 2014+ р. випуску, є у Деснянському та Солом’янському районах.
  • серед усіх столичних бібліотек найбільший асортимент книг про війну є:

– бібліотека ім. Лесі Українки (міська бібліотека)
– бібліотека ім. Достоєвського (Солом’янського району)
– бібліотека ім. Загребельного (Деснянського району)

Також Максим склав список бібліотек, які найбільш активно долучають до своїх фондів книги про війну (це 21 бібліотека).

Презентацію до доповіді “Сучасна мілітарна проза в бібліотеках Києва, аналіз наявності та поширення.” можна переглянути <тут>

* Примітки: уч – книги від учасників війни (воїни, капелани, військові журналісти);
неуч – від усіх інших; війна – вцілому книги про війну (уч + неуч). Це все можна відслідкувати на слайдах та діаграмах.

Історії, які ми розказуємо: сучасний український воєнліт між міфом і пропагандами

Юлія Оскольська, кандидатка філологічних наук, редакторка, авторка навчальних курсів для письменників-початківців. Багато років була випусковим редактором дитячої та підліткової літератури, зараз працює з темами навчання письменницької майстерності, пропаганди та колективної свідомості українського міту.

Пані Юлія говорила про не менш важливі речі. Про історії, які у нас на вустах. Про колективне несвідоме, яке впливає на суспільні процеси, творить нас, наше розуміння всього, що нас оточує. І ось тут приходить прозріння: яким потужним явищем для кожної держави  є Національний міф. Для нас – український! Бо тільки працюючи з міфом, можна бачити свої сильні сторони. Міф виражається у щоденних речах і звичках. В наших внутрішніх установках: “Ми є, і це вже перемога”. “Ми вибрали Україну, її цінності, і ми цим живемо”. “Нас не здолати. Якщо нас вбивають, то всіх не вб’ють”.

Є думка, що старий міф віджив своє та не відображає наявної дійсності, а теперішній український міт (із концептом перемоги!!!) формується дуже повільно. І це природньо, тому що формуванням національної ідентичності треба займатися постійно і систематично й цим протидіяти ворожій російській пропаганді, метою якої є знецінення та нівелювання всього українського (можемо простежити звеличення Росії у масовій російській літературі з 2000-х: відродження імперії у різний спосіб, повернення її за будь-яку ціну, вдаючись до перекручення історії).

І одним з головних способів формування національного міту є ЛІТЕРАТУРА, − книжки, які закарбували у собі важливі речі, де головні герої – звичайні люди, не герої. Це люди, які зробили вибір і тепер з ним живуть. Це  –  явище, на порозі якого ми стоїмо, і яке потребує всебічного розгляду та осмислення.

Особисто від себе пані Юлія першими порадила до прочитання книжок «Психи двох морів» Юрія Руденка та «Доця» Тамари Горіха Зерня. Ці книжки написані так, що просто входять в душу.

Повне відео Круглого столу:

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *