Крадійка Книжок

Крадійка Книжок

Опис

«Крадійка книжок» (англ. «The Book Thief») — роман австралійського письменника Маркуса Зузака 2006 року. Екранізований 2013 року Браяном Персивалем.

Події відбувається в нацистській Німеччині , починаючи з січня 1939 року. Оповідання ведеться від імені Смерті (чоловіго  роду). Головна героїня роману — дев’ятирічна Лізель Мемінгер, яка дорослішає з розвитком сюжету. У Лізель нелегка доля: її батько, невідомим чином пов’язаний з комуністами, без вісті пропав, а мати, не в силах доглядати за дівчинкою та її братом, вирішує віддати дітей на виховання прийомним батькам, тим самим рятуючи їх від переслідування нацистської влади. По дорозі до нового будинку брат Лізель вмирає важкої смертю від хвороби, що відбувається на очах у дівчинки, залишаючи важке враження на все життя. Брата Лізель ховають на кладовищі, де дівчинка і підбирає свою першу в житті книгу — «Посібник гробаря».

Незабаром Лізель приїжджає да містечка Молькінг до своїх нових прийомних батьків: Ганса та Рози Губерманнів (працюють маляром і прачкою, відповідно), які живуть на Гімелль-Штрассе (що в перекладі означає «Небесна вулиця»). Роза зустрічає дівчинку не надто привітно, але Лізель незабаром звикає до тутешньої манери спілкування і зближується з прийомною матір’ю, зрозумівши внутрішню доброту Рози, приховану під нальотом брутальності. Зате з Гансом у дівчинки складаються прекрасні стосунки і настає повне взаєморозуміння. Крім того, Губерманн —антифашист, що грає важливу роль при розвитку подій. Проживаючи на Небесній вулиці, Лізель швидко заводить собі нових друзів, одним з яких стає Руді Штайнер, сусідський хлопчик, якому судилося стати її найкращим другом. Руді не дають спокою лаври великого спринтераДжессі Оуенса, темношкірого атлета, який розбив теорії нацистів про перевагу білої раси, завоювавши чотири золоті медалі на Берлінській олімпіаді. Але про свого кумира він, зі зрозумілих причин, може розповісти тільки Лізель. Друзі разом ходять до школи, грають у футбол, крадуть їжу від голоду — всі події свого життя вони переживають разом.

Уривок

Вона майстерно давала собі раду у скрутних ситуаціях.

 Навіть коли від її послуг прання і прасування відмовилася покручена артритом Хелена Шмідт — а було це через місяць після Максової появи на Небесній вулиці, – вона просто сіла за стіл і підсунула до себе тарілку.

— Смачний сьогодні суп, — сказала мама.

А суп був паршивий.

Щоранку, перед тим як Лізель йшла до школи, чи у ті дні, коли вона зважувалася виходити надвір, щоб пограти у футбол або обійти з пранням решту їхніх клієнтів, Роза тихенько зверталася до неї.

— Пам’ятай, Лізель… — Вона підносила палець до рота і більше нічого не казала. Коли дівчинка кивала, Роза зазвичай додавала: — Хороша дівчинка, Saumensch . А тепер іди.

Виправдовуючи татові, а тепер і мамині слова, Лізель справді була хорошою дівчинкою. Хоч куди б ішла, вона тримала язика за зубами. Таємниця ховалася глибоко всередині.

Вона звично обходила місто разом з Руді і слухала його балаканину. Якось вони порівнювали враження від своїх підрозділів «Гітлер’юґенд», і Руді вперше розповів про їхнього лідера-садиста Франца Дойчера. Якщо він не говорив про схильності Дойчера, то заводив стару пісню про останній гол, який він забив на Небесній вулиці, переповідаючи і відтворюючи все до найменших дрібниць.

— Я знаю, — запевняла його Лізель. — Я була там.

– І що з того?

— А те, що я бачила твій гол, Saukerl.

— Звідки мені знати? Наскільки я знаю, ти валялася десь на землі, ковтаючи грязюку, яку я залишив за собою, коли забив гол.

 

Знайти в электронному каталозі

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter