П’юріті

П’юріті

Коли Франзен деякий час тому з’явився на обкладинці журналу Time із підписом «великий американський романіст», у його доробку вже було чотири романи, а перелік літературних нагород своїм обсягом натякав на те, що визнання могло б і поквапитися. Американські критики хвалять прозаїка за те, що його твори є відчайдушною противагою комерційній літературі, від якої за кілометр відгонить прагненням екранізацій і шестизначних гонорарів автору. Франзен, з усією його любов’ю до банальності буття і невдах різного калібру, аж ніяк не є співцем вищезгаданого. Він іронічний реаліст, який випробовує читача на міцність, доводячи свою соціальну критику до коротких тез на кшталт «все погано, всі померли». Франзен або подобається, або ні. Ставлення до його творчості вже стало маркером, але і він не застрахований від несподіванок.

У романі «П’юріті» письменник чинить або як справжній геній, або як фрік, даючи читачеві геть не те, до чого той звик. Динамічний сюжет (молода жінка Піп шукатиме свого батька й розв’язуватиме таємниці матері), ледь не детективна інтрига, суцільні любовні історії з легкою ноткою фрейдизму, складні синтаксичні конструкції, задоволення від яких дорівнює екстазу, все це робить роман гурманським чтивом, хоч у ньому і йдеться про кібертероризм, маніпуляції інформацією, безгрішність як бренд та інші «принади» сьогодення.

Знайти в электронному каталозі

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *