“Усi цi записи – чи то мiй щоденник, чи то моï листи до нього. Спочатку я писала пости у соцмережі. Перші шість дописів – саме звідти. Все, що написа ла потім – шкрябала олівцем у блокноті, сидячи в окопі. Строчила на ноутбуці у військових шпиталях. Набирала на телефоні на цвинтарі. І так – 40 днів. Писати хоч щось стало тоді єдиним порятунком – писати, аби продовжувати говорити з ним. Mені й зараз дивно: «…з ним» замість … «з тобою»… Але смерть – не завжди кінець. Інколи з неї можна почати.
Залишити відповідь