Борис Олійник

Є в Києві невелика, типова для нецентральних магістралей, вулиця Освіти. Її назва, на перший погляд прозаїчна, глибоко символічна. Вона стала для не лише для юнаків та дівчат вулицею знань і освіти, а й напоєна романтикою та високими мріями і сподіваннями. На початку вулиці стоїть гуртожиток студентів Київського університету імені Тараса Шевченка. Саме у  будинку №4 у різні часи жили майбутні класики української літератури. Серед них – Борис Олійник.

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівка на Полтавщині. Вірші почав писати в шкільному віці. Перший вірш майбутнього поета «Краю мій!» був надрукований у новосанжарській районній газеті в 1948 році.

Після школи він вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка, а вже 1958 року розпочав роботу в редакції газети «Молодь України».

Майже одразу ж він почав співпрацювати із журналами «Ранок», «Вітчизна» та «Дніпро», став заступником голови Київської організації Спілки письменників України, а далі секретарем правління української Спілки та Спілки письменників СРСР.

У віці 27 років, у 1962-му, вийшла друком його перша збірка ліричних віршів «Б’ють у крицю ковалі».

У травні-червні 1986 року одним з перших Борис Олійник побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на телебаченні. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете», «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.

Борис Олійник – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які виходили в Україні, перекладались російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Поет є лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983), міжнародних премій імені Сковороди (1994), «Дружба» (1997), югославської премії «Рицарське перо» (1998), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999), міжнародної премії імені М. Шолохова (2001), премії імені В. І. Вернадського Фонду «Україна – ХХ століття». У 2005 році Борису Олійнику присвоєно звання Героя України.

Журналіст і політик Іван Чиж про поета писав: «Борис Олійник мав лише Слово – і в наступі, і в обороні – та що то була за зброя!..

М’який, спокійний, толерантний, інтелігентний від природи і виховання, володіючи тонким гумором та незлостивою іронією, Борис Ілліч водночас був нещадним до несправедливості, лизоблюдства, продажництва, ненавидів зрадників, не терпів перевертнів. Та найбільше боліла йому Україна, її доля, її минуле, день нинішній і прийдешній…».

Поезія Бориса Олійника стоїть на засадах української художньої класики та на фольклорних традиціях. Серед жанрів, які поет розробляв й активно використовував, виділяються притчі, пісні, балади, вальси, оди, послання, присвяти, ліричні цикли, поеми. Справді, для творчості Бориса Олійника характерна притчевість.

Значну частину своєї творчості присвятив Борис Олійник темі матері, він створює щемливий і ніжний образ своєї матері, цей образ видається близьким усім читачам, нас не залишає байдужими те почуття щирої синівської любові та вдячності, яким сповнює автор. «Пісня про матір» – чи не найвідоміша поезія Бориса Олійника з тих, що потім стали піснями, звучить вона зовсім як народна. У поезії «Мати» в кількох простих словах поет висловлює усю свою повагу та шанування, розуміння того, як багато робить звичайна жінка, виховуючи дітей, для розвитку народу, людства взагалі.

 

Інформацію з доступних джерел підготувала Наталка Капустянська

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter