Інтерв’ю Категорія

У жовтні український глядач побачив нову стрічку виробництва Іран—Чехія—Україна «Осінні спогади». У сюжет фільму покладено реальні події, що відбуваються в Україні в сільській місцевості …

Минулоріч роман Василя Тибеля «Бурштин» на літературному конкурсі «Коронація слова» посів третє місце, а за рейтингом однієї з радіостанцій увійшов до 10 найкращих українських …

Представляти широкому загалу поцінювачів української поезії  Юлію Бережко-Камінську не треба.  З її творчістю знайомі майже в усіх куточках  нашої країни, хто  особисто слухав поезію, а хто читав і читає із поетичних збірок талановитої поетки.  Її поезія – класична за формою, вирізняється надзвичайно глибоким,  глибинним змістом. Шоста збірка Юлії «Пошепки і вголос» цього року була висунута на Державну Шевченківську премію. Про неї, власне, і про наймолодшу цьогорічну  номінантку ми і поговоримо… –Про що каже читачам Юлія Бережко-Камінська пошепки і вголос?  Про це я пояснюю на початку самої книги: є слова, які можна промовити тільки пошепки, аби тільки злегка озвучити, позначивши те, що спонукає до них. Все інше відбуватиметься в душі того, хто їх почув і озвався. Пошепки, бо – не викричати ніжність, як і не перевести у слова всю глибину любові. Однак є й те, що треба говорити, розправивши плечі; говорити просто і впевнено, дивлячись у вічі, не боячись, що тебе не зрозуміють. Не відкладаючи на потім. Не обіцяючи спокою. Бо кожен має його знайти у своєму серці. Бо поезія – це тільки одна зі стежин. Це книга віршів перш за все про кохання, через яке можна осягати весь світ – і той, що довкола нас, і той, що в нас. Тому у ній є місце для всього, чим живе людська душа.  Погоджуюсь, що про кохання краще говорити пошепки. А про що Ви говорите просто і впевнено не лише у віршах, а й на шпальтах газети, головним редактором якої є? – Про те, що важливо знати нашим читачам. «Ірпінський вісник» – це місцева газета суспільно-політичного спрямування, яку очолюю трохи більше трьох років. Пишемо про знакові міські події, про ті чи інші проблеми та здобутки краю, про актуальні явища в державі, про наших земляків. Також у нас є, на відміну від багатьох інших подібних видань, для більш «особистого», але відкритого спілкування з читачами спеціальна колонка редактора. Діапазон «розмов» у ній дуже широкий, і тут доречні і серйозні розмови «вголос» про наболіле в суспільстві, і про те, що може хвилювати багатьох людей, які замислюються над тим, що відбувається в їхньому внутрішньому світі. У колонці доречний і гумор, і філософські настрої, атмосферні есе, й особисті спостереження, і змалювання певних «дрібниць» з суспільного життя, які врешті виявляються зовсім не дрібницями. Кілька разів я хотіла закрити цю колонку – її набагато складніше вести, ніж інші рубрики, вона потребує певної особистої відвертості, прояву власної позиції, однак саме вона, хоч як дивно, викликає найбільш живий відгук у багатьох читачів. – Чого у Вас більше – журналістики чи поезії? – Поезія –  це моя серцевина, якщо можна так сказати. Свою професію люблю, працюю з інтересом, не «відсиджую» робочий час, а вкладаю свою творчу енергію в роботу, і колектив добираю з такими ж якостями. Журналістика дає потужний поштовх для розвитку – це нові знання, осмислення подій, вир життя, зустрічі з різними людьми. Попри усі труднощі процесу – дедлайни, великий потік інформації, від якої також дуже втомлюєшся, – це одна з найцікавіших професій. І вона заповнює майже весь мій час. І тут, якщо чесно, мало місця для лірики. Однак поезія – це та «вишенька на тортику», без якої життя було б зовсім іншим – не таким привабливим і жаданим. Це той камертон, який налаштовує на інше, вірне звучання, що пронизує хаотичні звуки суєти й одноденності. І, співставляючи журналістику та поезію, я розумію: поезією не прогодуєш дітей, вона не розрахована на широкі маси, але вона не одноденна, як журналістика, адже про будь-яку подію сьогодні прочитали і назавтра забули, а те, що пронизало душу і «перепрошило» її засобами поетичного слова – нерідко залишається з людиною назавжди. І для мене це дуже значимо. Ким би я не працювала в житті, я завжди для самої себе буду спочатку поетом, а потім фахівцем. Саме так я себе пам’ятаю з того часу, коли вперше написала вірш – тобто з 8 років. – Поетами народжуються чи стають? – І те, й інше. Народжуються з певними схильностями до чогось. Я вірю в те, що людина на землю приходить не раз. Бо головна мета – набуття досвіду для розвитку духу. Життя в умовах фізичної матерії дає цей досвід, як ніщо інше. І наші попередні напрацювання нікуди не зникають. Найбільші потрясіння, переживання, страхи, а разом із тим – здобутки, результати впертої праці – усе з нами. І ті, хто десь у чомусь уже щось напрацював, приходить у цей світ ніби з уже закладеними здібностями. Так з’являються діти, які у 5–6 років виступають на великій сцені з оркестрами. Діти, які легко оволодівають багатьма науками, можуть у зовсім юному віці скласти конкуренцію відомим художникам і співакам. Я з ранніх літ відчувала себе поетом. Але розуміла, що треба надзвичайно багато зробити, щоб відповідати цьому відчуттю рівнем своєї творчості. Я в процесі. І роботи на цьому шляху ще дуже багато. Разом із тим хочу сказати про початківців у поезії. У багатьох людей таке ставлення до цього, що якщо погано виходить писати вірші, то краще цього не робити зовсім. Я з цим не зовсім згодна. Потрібно писати, вчитися бачити довкола себе поезію. Рано чи пізно це дасть свої плоди. Нехай це буде основа для майбутнього таланту. Нехай ідуть цією дорогою. Це потрібно для них самих. Єдине, чого не варто робити – підносити себе і свої витвори на п’єдестал «великого піїта». Нав’язувати свою творчість й активно тиражувати бездарність, уперто нести її в люди. У таких випадках хочеться сказати: «Розвивайся, виношуй у собі, рости, але не зрощуй свою гординю, думай не про те, як вище себе піднести, а як своїм словом допомогти іншим людям, як надихнути, як підтримати, як очистити душі. І тоді це слово повернеться до тебе самого і підніме тебе». Творчість не має бути заради творчості, як і робота заради роботи. Коли ж вона підпорядкована потребам духу, то набуває абсолютно іншого звучання і значення. – Як воно, писати вірші? …

Дитяча письменниця, поет-пісняр, автор та виконавець Світлана Касьяненко створила 130 різножанрових пісенних творів. А ще у грудні відбулася 90-та поїздка мобільної концертної волонтерської групи …

Ще не встиг читач насолодитися «Мелодією кави у тональності кардамону», як з’явилась збірка оповідань «Львів. Кава. Любов». Там знову — про кохання. Автор  книги …