Інтерв'ю [Архів] - Публічні Бібліотеки Солом'янського району

Добрик подорожує з Тетяною Винник Творчість і громадська діяльність письменниці Тетяни Винник багатогранна і цікава. Вона лауреат «Коронації слова», україно-німецької премії ім. О. Гончара, ім. М. Коцюбинського та інших літературних і мистецьких фестивалів, Голова ГО «Центр новітніх ініціатив та комунікацій». Віднедавна обіймає посаду відповідального секретаря Національної Спілки письменників України. Нещодавно вийшла друком її нова книжечка «Добрик і його пригоди», яку письменниця презентує по всій Україні. Таню, український читач, і не лише, оскільки ваші вірші перекладені на інші мови, знає вас як поетесу, і раптом – твори для найменших. Чому почали писати для дітей? Справді, мій письменницький старт починався із поезії. Із шостого класу я вже друкувалася у Ніжинській газеті «Вісті». Пізніше почала писати прозу, п’єси та навіть кіносценарії. Коли була при надії, писала роман. Це був психологічно тяжкий текст, переосмислення революції 2014 року, під час якої тоді була студенткою і працювала на ніжинському телебаченні. Революційний вітер відчувала на власній шкірі. Але під час вагітності, яка й без важких думок, була непростою, я зрозуміла, що хочу писати для дітей. Хочу писати тексти, де добро перемагає зло. Думаю, що це природне бажання в моєму тодішньому стані, інстинкт самозбереження. «Добрик і його пригоди» – це моя друга книжечка для дітлахів. Вона вийшла друком у видавництві «Академія». А першу повістинку «Відлуння нашої хати» побачила світ у видавництві «Букрек». Обидві повісті писалися, коли я носила під серцем сина. Тому сміливо можна назвати мого Богдана співавтором цих творів. Книжечка про Добрика – це текст для читання у родинному колі, а також для тих діточок, які вже вміють читати. Над Добриком ми з редактором пані Галиною працювали протягом року дуже прискіпливо – вилучали деякі розділи, переписували, скорочували і дописували, повертали написане. Чому обрали персонажем саме Песика? Відомо, що собаки – чи не найвірніші тварини. Пси дуже розумні і добрі, вони багато в чому були помічниками людей, вчених, навіть пам’ятники їм ставлять у світі. У книжці Пес багато робить добрих справ, за що його винагороджують. У тексті присутня українська міфологія, цікавинки з природознавства, загадки, які пропонує розгадати один із героїв головному герою. Мені цікаво, як діти мислять. В одній із бібліотек Солом’янки (там провела низку зустрічей) я загадала дітям одну із загадок, деякі діти відгадали не відразу, деякі знали відповідь. Мені хочеться, щоб діти пізнавали більше інформації, щоб розширили свій кругозір і побачили на прикладі Пса, що не варто боятися труднощів, варто сміливо йти до своєї мети. Головний герой гартує свій характер протягом твору. Це становлення беззахисної перед істоти, яка виростає духовно та фізично і заслуговує на повагу. А в книжці «Відлуння нашої хати» унікальності надають фразеологізми? Так, мені хотілося, аби діти вчили мову, а не просто читали твір. Тому головний герой, хлопчик Відлуння, розмовляє приказками. Відлуння нашої хати – це не що інше, як мудрість поколінь, мудрість нашого народу, зафіксована у народній творчості. Тому важливо, що Даринка (головна героїня) прислухається до голосу віків у свій важкий час дитинства, час самотності і дорослішання. Хто перший прочитав книжечку про Добрика? Богдан прочитав її в рукописному варіанті. Я взагалі часто раджуся із сином. Приміром, коли художник, який працював над образами повісті, надіслав на перегляд кілька варіантів малюнків головного героя, я одразу звернулася за порадою до сина. Він обрав найкращий варіант. Це ж книжка для дітей, тому прислухаюся до думки дитини. Згідна, у казці вартісний і зміст, і малюнки. Хто художньо оформлювач? Талановитий художник Віталій Бугара. Віталій добре осмислив образ Пса. Надав йому візуального смислу, шарму. Ілюстрації вийшли мультяшними, сучасними, у стилі, який не схожий на інші. У книжці понад 40 малюнків, які доречно доповнюють сюжет книжки. Яким бачиться ваш дитячий читач? Передусім я бачу своїх маленьких читачів щасливими дітьми. Попри сльози і труднощі, які переживає наша країна, мені як матері і як авторці дитячої літератури хочеться, щоб наші діти були щасливими, радісним і сильними. Книжка, у якій головний герой зі слабкого і нікому не потрібного виростає у сильного, але доброго Пса, має виховувати характер дитини, емоційно і морально загартовувати. Хотілося, щоб діти мали на своїх письмових столах побільше якісних українських книжок. Саме тому я з однодумцями на Чернігівщині створила ГО «Центр новітніх ініціатив та комунікації», і почала робити просвітницькі проекти для дітей та молоді, зокрема фестивалі «Теплі долоні», «Словограй», міжнародний проект – «Литаври». Починала свою громадську діяльність із фестивалю «Гоголівка», який ініціювали ніжинські студенти. Метою моїх фестивалів є ознайомлення із якісною сучасною літературою і сучасними письменниками. На вашу думку, чи справді казка дуже впливає на розвиток дитини. І загалом, як привчити дитину до читання? Сучасні діти – це вже інша цивілізація, малюки з раннього віку вміють користуватися гаджетами і комп’ютерами. Це добре, ми маємо виводити своїх дітей із печер. А процес читання не залежить від уміння користуватися сучасними технологіями та пристроями. Сьогодні більшість людей не хоче мислити, а хоче шоу. Хочуть, щоб у книжці все було на поверхні, щоб не занурюватись до глибинних змістів, щоб було весело. Особливо важко з підлітками, які не читали з дитинства. Важливо, щоб дитина читала з малечку, і розуміючи це, кожна родина має привчити дитину до читання художньої літератури. Читання розвиває мислення. Сьогодні вчені говорять, що емоційний інтелект є запорукою успішності дитини. Бути розумним мало, потрібно вміти стати лідером, зоорганізувати команду, досягати мети. І книга сприяє розвитку характеру, вчить мислити, а це важливо. Які ви любили читати книжки в дитинстві? У моєму домі книги були завжди. З раннього дитинства батьки привчали мене до читання, читали разом зі мною. Мама купувала книжки, де їх тільки можна було тоді придбати. Пам’ятаю, як ми часто зупинялися біля букіністів на вулицях, і мама купувала у них книжки, тому що у книгарнях не завжди можна було знайти хорошу книгу. У три роки я вже знала на пам’ять вірші Шевченка, Лесі Українки. У підлітковому віці прочитала «Джен Ейр» Шарлотти Бронте, «Американську трагедію» Теодора Драйзера, майже всю творчість Олександра Дюми. В той складний час, період перебудови, коли люди змушені були вживати, батьки багато фізично працювали, але вони знаходили час для читання. Пам’ятаю, як мама із Москви привозила красиві книжки для дітей – з вирізаними малюнками, зараз би сказали, що це 3d формат. Ці книжки читав і Богдан. Мама їх зберегла, а потім я подарувала їх у дитсадок. Тато напам’ять може цитувати книжки Миколи Гоголя. Кілька слів про просвітницький проект-марафон «Родинні читання»… Це просвітницький проект, який ми з Ольгою Ольховою та Євгенією Пірог започаткували у Спілці письменників. Метою є популяризація слова сучасних українських авторів за допомогою відеосюжетів. Ми запрошуємо читати своїх улюблених авторів письменників та інших відомих персон, батьків, бібліотекарів і всіх бажаючих. Сюжети можна переглянути у соцмережах та на ютуб каналі. Таню, і насамкінець, чи будуть продовження історій Добрика? Маю читачів, які запитують, а що буде далі з Добриком? Думаю тепер, що із ним буде далі. Що буде з нами всіма і Україною. …

Зіркові гості. Таня-Марія Литвинюк

Поезія доріг Тані-Марії Литвинюк Сучасна українська поетеса Таня-Марія Литвинюк є учасницею проекту «Почути», в якому автори виконують власні вірші жестовою мовою. Також часто поєднує декламацію віршів із музичним супроводом. І тому її неможливо ні з ким сплутати. Крім того, авторка має власний проект «МістаМи». Тож зі своєю поетичною збіркою віршів часто подорожує, відвідує різні куточки України. З «МістаМи» помандруємо у світ поезії Тані-Марії Литвинюк. Таня-Марія, багато ваших знайомих кажуть, що часто читають збірку «МістаМи»в дорозі – в метро, потязі. Було таке, що й купували в метро. Вона якась особлива? Для мене – звісно, особлива. Бо це – мій «фотоальбом» емоцій і станів, дорога від себе до себе. Ця книга – моя відвертість перед світом. Те, що «МістаМи» читають у метро, потягаг і електричках – це якась дуже особлива магія для мене, адже дорога – це основна метафора книги і її наскрізний образ. Мені дуже приємно, що так відбувається. З «МістаМи» ви побували у багатьох містах України. Як сприймає ваші вірші не столичний читач? Проект «МістаМи» почався іще до виходу збірки. Без книги з проектом я побувала у Харкові, Сумах і Чернігові, з книгою – у Ніжині, Бердичеві, Ужгороді, Білій Церкві, Вінниці, Житомирі, Борисполі, Черкасах, на фестивалі «Трикутник» поблизу Коломиї, у Кривому Розі і в Маріуполі. Родзинкою проекту є «глядацька пошта» –привітання від глядачів з одного міста глядачам з іншого. Але так сталося, що, коли я переїжджала з однієї зйомної квартири на іншу, при перевезенні речей привітання кудись «заховалися» від мене, тому поки я призупинила проект, бо без привітань він втрачає свою ідею. Проект «МістаМи» – це не презентація збірки, швидше, збірка стала частиною проекту. Щодо глядачів – я не відчуваю особливої різниці у тому, столичні вони чи ні. Звісно, є ті, хто приходить, бо знає мене, і є ті, хто вперше знайомиться з моєю творчістю. Траплялося, що друзі, з якими я познайомилась в одному місті, приходили на мій виступ у іншому. Глядачі, які давно слідкують за мною, можуть попросити прочитати якийсь конкретний вірш. А одним із найприємніших компліментів для мене від нового глядача було речення-відгук: «Не хотел идти. Рад, что меня сюда затащили». Під час подорожі який куточок України справив на вас найбільші враження? Складно сказати. Кожне місто має свою енергетику, це просто різні відчуття. Дещо сумно мені було в Маріуполі – бачити обстріляні приміщення, багато сірого кольору. Пам’ятаю, як казала музиканту, з яким приїхала: «Чому все таке сіре, вони ж живуть біля моря!». Хоча з поїзкою у Маріуполь пов’язано і багато приємних моментів. Арт-бук проекту «Почути» –Ваша ініціатива створення? Та Ви що! Я – лише маленька частинка проекту «Почути», який дуже люблю і тому часто згадую. Окрім мене, в проекті задіяно безліч авторів. Ініціаторка і засновниця проекту – Олександра Смірнова. Арт-бук, де вірші написані шрифтом Брайля та є qr-код, що переводить на ютуб-сторінку, де голосом і жестовою мовою твір виконує автор, – теж її ініціатива. Саша робить величезну роботу у напрямку інклюзивного мистецтва, і я нею щиро захоплююсь. Цей інклюзивний проект має багато прихильників, як тих, які слухають руками, і тих, які підтримують? Так, проект «Почути» –це територія, де зникають кордони, він об’єднав навколо себе і чуючих, і нечуючих людей. Ми однозначно стали ближчими і толерантнішими один до одного. Загалом, цей проект об’єднує тільки поетів, чи долучаються й інші творчі люди? Окрім поетів, до проекту долучилися і музиканти – гурт «Шпилясті Кобзарі» минулого року влаштував повноцінний концерт, де жестовою мовою співали і учасники гурту, і нечуючі виконавці. Ваша поезія справді якась незвична: лірична, вишукана, якась витончена. І Ваші вірші не схожі на інших поетів. У чому секрет? Це дуже приємно чути, дякую. Секрет, мабуть, у моєму генетичному коді. У мене дуже талановиті рідні. Яких авторів Таня-Марія читала в дитинстві. Яскравий спогад дитинства? В дитинстві я любила читати «Енциклопедію для дівчаток», журнали про інтер’єри і щось про перукарське мистецтво. Також часто брала в бібліотеці книги про фігурне катання. Я з маленького містечка, на жаль, у нас не було ковзанки і багатьох можливостей. Якби в дитинстві жила у великому місті, точно би займалася фігурним катанням. Власне, таку «практичну» літературу я досі люблю більше, ніж художню. Але якщо говорити про художню, то безліч разів перечитувала «Віднесені Вітром» Маргарет Мітчелл. Щодо спогадів дитинства – пам’ятаю, як регулярно вимикали світло на кілька годин, пам’ятаю, як впала з дерева і зламала одразу дві руки, пам’ятаю, як в молодших класах пішла з дому в ліс за кілька кілометрів і просиділа там кілька годин сама, пам’ятаю, як у мене на сцені впала спідниця під час виступу з танцювальним колективом, у мене дуже багато різних спогадів. Коли Вам найбільше пишеться: восени, влітку, чи протягом року? Це абсолютно не залежить від пори року. Це залежить від моменту «включення» в певне енергетичне поле і від мого емоційного стану. Але я ніколи себе не змушую. На творчій зустрічі у бібліотеці на Освіти ви запам’ятались не лише як авторка незвичних віршів, а й з подвійним ім’ям Тетяна-Марія. Це творчий псевдонім? …