«Чай з холодним дощем» Олександра Козинця

Творчість Олександра Козинця багатогранна й насичена і належить до сучасної молодої літератури. Окрім віршів та прози, Олександр співає в хорі, пише пісні, викладає в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Його активність у літературних та музичних проєктах викликає захоплення. Зокрема, участь у Камерному хорі «Moravski», який здобув звання «народного аматорського колективу». Мені поки що двічі поталанило послухати виступ хору: у Храмі Святого Василя Великого, та в бібліотеці «Солом’янська» в м. Києві. Повсюди хористів сприймають з особливою атмосферою – відчуттям того, наче музика лине до небес.

«Музика – це частина мене», – так каже Олександр. Зараз має не один десяток мелодій та текстів пісень, і мріє, щоб їх виконували вітчизняні співаки на великій сцені. Також радіє, коли його тексти звучать на музику гурту «Зорептах», Олександри Малаш, Ігора Двигала та ін.

Щодо Камерного хорі «Moravski»,  то репертуар різних епох та стилів: від бароко до творів сучасних українських та західноєвропейських композиторів, а також українська духовна й народна музику. Духовної музики, мабуть, найбільше. І це не випадково. «Бо в цих творах стільки краси й істин, що ними хочеться ділитися зі світом!», – зазначив молодий хорист. Хор названо на честь видатного хорового диригента України Павла Муравського. За свій довгий творчий вік у хоровому світі Павло Іванович був не просто професіоналом, а став легендою, створив унікальну школу хорового співу, яка живе й продовжується нині у його учнях. До речі, керівник хору, Олена Радько, також була ученицею Павла Муравського.

Без літератури Олександр Козинець не був би собою. Адже потреба в слові у нього прирівнюється до базових потреб. Таких як вода, повітря, сон і їжа. Він обрав шлях слугувати слову.

Писати вірші почав у 10 років, а коротку прозу — тільки в 16. Трохи пізніше вирішив створити колективний прозовий літпроект, який потім переріс у три самостійні літературні експерименти. Це — книги «Щоденник», «Щоденник. Re-make» та «ПРОдайте їсти». Вони стали і стали основою, правильніше, сформували бажання писати прозу. На сьогодні найбільшим і наймасштабнішим своїм прозовим досягненням (та й творчості загалом) вважає свій перший прозовий роман «Карта Марії.

Пригадує і 1998 рік, коли вчителька української мови, Лариса Василівна, задала домашнє завдання — написати вірша на вільну тему. Перші сім віршованих рядків Олександра були про маму. Задовго соромився з того, що пише вірші, й мовчав про це. Сьогодні, за його словами, нарешті наростив сили, щоби далі рухатися з літературою й бути частиною літпроцесу України, а можливо, й світу (якщо пощастить).

Я особисто читаю вірші Олександра Козинця у його творчій спільноті «Чай з холодним дощем». За словами автора спільноти, справжній чай із холодним дощем він таки смакував улітку. Поки єдиний раз, коли він з командою клубу «Що? Де? Коли?» міста Лубни, де народився й виріс, ходили в похід на природу. Без цивілізації та зручностей на сім днів. Зате з совами, дощами, росою, співом птахів та вітром. Там йому й трапилася нагода спробувати такий чай. Каже, що, було смачно. Ще й у чашку небо зазирало, коли його пив.

Олександр Козинець належить до тих людей, які серед усіх пір року найдужче люблять весну. А вона вже не за горами…

Наталка Капустянська

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter