ФАМІЛЬНИЙ ГЕРБ ДИНАСТІЇ

Писати про вчителів, а особливо про династію вчителів, повірте, дуже і дуже… як нині модно казати креативно! В одній із шкіл Солом’янського району я відшукала таку династію на вулиці Академіка Івана Каблукова, 14. Про це освітяни кажуть, що працелюбство і ерудованість – фамільний герб династії.

 

Ледь встигла переступити шкільний поріг, як пролунав дзвоник. Цікаво: на перерву чи на урок?

  • Пані, чую з боку, – ви до кого?
  • До Наталії Олександрівни. Директорки…
  • Вам доведеться зачекати. Вона на урок пішла. Звісно, чекати 45 хвилин особливого бажання не було. Але написати про династію вчителів Наталії Оробей мріяла давно. Ще якось і Раїса Метенко мені говорила про династію вчителів пані Наталії.
  • Ну що ж, – чемно відповідаю черговому, – я зачекаю.

Середня загальноосвітня школа №161 нічим не відрізняється від інших. Хіба що своєю історією: недавно відзначила свій піввіковий ювілей. А побудована була на зекономлені кошти робітників Київметробуду.

Дзвінок на перерву – і я кабінеті директора.

  • Оце, Наталіє Олександрівно, наслухаюсь у вас дзвінків.
  • А для мене – це особлива мелодія. А якщо цю мелодію виміряти в часі, то їй буде півстоліття. А якщо долучити всіх із нашої династії вчителів, то загальний трудовий стаж становитиме двісті років!
  • Отакої (посміхаюсь і підтримую далі розмову).
  • За сімейними переказами, професію для роду обрав прадід по маминій лінії – Іван Ващенко. На жаль, відомостей про нього небагато. Трохи більше відомо про іншого родича – діда по батьковій лінії, Данила Грабаря, який викладав українську мову на Сумщині. Казали, що не було на селі книжки, яку б він не прочитав. За це його і прозвали філософом.

Мій батько теж був вчителем – філологом. У 60-х роках його призначили директором київської школи №166. На той час він був наймолодшим з усіх столичних директорів: йому було всього-на-всього 32 роки. Але авторитет молодого керівника освітянського закладу був незаперечним. Наша сім’я тоді жила у двокімнатній квартирі при школі. Може, ви знаєте: на той час директорам шкіл надавали житлові приміщення. Тож шкільний дзвоник через кожні 45 хвилин я чула ще з дитинства. Єдине, про що жалкую, що не пам’ятаю батька у неформальній обстановці. Вже о пів на шосту ранку він був у своєму кабінеті. Окрім адміністративної роботи, батько викладав ще українську мову та літературу. За свідченнями, до кожного уроку готувався ретельно, з творчим підходом. І до сьогодні вчителі залюбки беруть зразки його матеріалів організації навчально-виховного процесу в школі.

  • Наталіє Олександрівно, ви щойно з уроку. Що викладаєте?
  • Математику…
  • Ого! А чому саме математику?
  • Бо цей предмет виховує вольові якості. І все зводиться до логічного завершення. Та найбільша радість – розв’язана задачка. До речі, моя старша сестра Олена теж математик і директор однієї із шкіл, тільки Шевченківського району.

Мені ще хотілося поговорити з Наталією Олександрівною про математику. Але у мене особливих успіхів з цього предмету не було, то щоб не потрапити у халепу, що таке тангеси і котангеси, я завела розмову про природу.

Ми, дві тезки, сиділи в директорському кабінеті. Нас так поріднили хвилюючі спогади про власне дитинство, про незабутні шкільні роки… Ми й не помітили, як збігло дві години.

Час від часу наші погляди збігалися у вікні, з якого було видно небо, сині хмаринки і промені сонця, що визирнули…

Наталка Капустянська

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter