Галина Яблонська: життя як п’єса

Моє особисте знайомство з Галиною Яблонською відбулося на презентації своєї Збірки нарисів «35 рецептів щастя» у київській бібліотеці ім. М. Реріха. Того дня і привітних господарів, і радісних гостей — об’єднувало одне: таке особливе і тепле слово — ЩАСТЯ. Мандрували до нього разом з дитячою письменницею Євгенією Пірог. Родзинкою свята став музичний супровід у виконанні Ігоря Якубовського. Кожен ділився своїм рецептом, а очі сяяли від… ну, звісно, від щастя!

Як і годиться, слово нашій дорогій гості — Галині Яблонській. Перші її слова, і у мене закалатало серце… Такий знайомий і рідний голос. Так, так, пригадую: це кінець 70-х — початок 80-х, коли більшість сільського населення по радіо слухали улюблену передачу «Театр перед мікрофоном».

Я щасливиця… По приїзду до Києва, у ті ж 80-ті, я бачила ці вистави у театрі. На п’єсу «Украдене щастя» ходила з десяток разів, а, може, і більше. А вистава «Візит старої дами» чомусь припадала саме на ті дні, коли до мене приїздили гості і ми йшли в український драматичний театр. Потім довго сміялися, і думали щось є таки містичне. Напевне, слово візит спрацьовувало…

А днями, днями була окрилена від бенефісної вистави — п’єси «Самотня леді», що успішно йде на Малій камерній сцені С. Данченка театру ім. І. Франка, у якій головну роль грає Галина Яблонська.

Після цієї вистави я зрозуміла: пані Галина не самотня, і щаслива. І мені, як «збирачу» рецептів щастя, швидко захотілося дізнатися: у чому рецепт краси людської душі, успіху, світогляду, зрештою, чарівності й такого феномену, як ГАЛИНА ЯБЛОНСЬКА! І я напросилась у гості до пані АКТРИСИ.

Ми домовились зустрітись о 15-ій годині у Галини Гілярівни в квартирі. Щоправда, поки шукала магазин на кшталт «Сільпо», щоб купити український хліб, та завітати, як годиться, з доброю традицією, – запізнилась на добрих 15 хвилин. Мене чекала усміхнена господиня з добрим почуттям гумору, і чаєм на столі, за її словами, для «особливих» гостей ще й з цукерками «Український віночок». Що запримітила: так у квартирі відчувася дух театру. Мало сказано дух, щось величне і піднесене, на кшталт міні-вистави. Праворуч на стіні — афіша Театру ім. І. Франка, ліворуч – театральні костюми. Майже по центру портрет самої пані Галини, намальований олією. А головне — за чим я, власне, завітала, фотографії, репертуарні листи, афіші та рецензії вже були розкладені на журнальному столику. Розмістившись на кріслах, Галина Гілярівна почала свою розповідь… про київський період, власне, про радіопостановки мені хотілося б і розповісти вам.

З 15 лютого 1951 року 23-річна Галина Яблонська стає актрисою провідного театру країни – Державного академічного драматичного театру ім. Ів. Франка. Відтоді біографія акторки тісно переплітається з історією театру, а на афішах столичного театру з’являється для столичного глядача нове прізвище — Галина Яблонська. Кияни тепер ходять на «Яблонську»…

То чим же полонила Яблонська столичного глядача? Вибачте, не тільки глядача, а й радіослухачів усієї України. Передачу Українського радіо «Театр перед мікрофоном» слухали мільйони людей.

Голос Галини Яблонської…

Ніжний, мужній, веселий, сумний, рішучий, несміливий, суворий, добрий… Ще багато епітетів можна підібрати. Але що казати — ліпше почитаємо, що писала преса і критики тих років, і просто пересічні кияни на вистави, у яких грала Галина Яблонська, а також про улюблений голос актриси, який звучав з радіоприймачів країни.

На сторінці Фейсбуку Іванни Щербини читаю:

  • Пригадую столицю середини — кінця 90-х років минулого століття. Тоді мені, наївному дівчиську, яка переїхала до Києва із Західної України було ніяк не зрозуміло, — чому столичний міський простір є абсолютно не українським.  Це мучило й муляло, пристосовуватись я не хотіла, інтуїтивно шукала людей близьких мені по духу.

І от я на вечорі презентації книжки історика Романа Коваля… Серед запрошених гостей багато шанованих, цікавих людей. Моє око вихоплює неймовірну красиву, просто розкішну  жінку елегантного віку, — хто вона?

І коли пан Роман оголосив Народна артистка України Галина Яблонська, і коли акторка вийшла на сцену, і коли були мовлені перші слова — мені в душі щось перевернулось. Цей голос був з мого дитинства, був таким рідним і знайомим. Артистки я ніколи не бачила, але її ім’я, її неповторний тембр почуті на Українському радіо були фоном мого зростання, були основним із складових формування моєї громадянської позиції.  Я дивилась — не могла надивитися, жадібно ловила кожне сказане нею слово, мені здавалось, що це говорить сама наша земля, наша справжня Україна.

Та зустріч була для мене знаковою, — відтоді я вже не так болюче сприймала навколишній росієорієнтований  простір, в будь-яких ситуаціях я намагалась бути просто українкою. Я знала, що не все так погано, що є на кого опертися, що є люди — справжні патріоти, все життя яких є подвигом, люди, котрі  роблять просто неймовірні зусилля, щоби наш народ  мав право називатися нацією, гідною нацією. І прийшов час, і постає новітня Україна, і нехай поки не все гладко, та коли серед нас є такі люди, як пані Галина Яблонська, котрі на своїх плечах тримають українське небо — Все Буде Добре.

Своїми спогадами зі мною поділилась і громадська діячка Валентина Литвинова:

  • Коли мені було десять років, єдиним засобом мого долучення до скарбів української культури було радіо. То були післявоєнні роки. Правда, радіо у мене було незвичне: навушники з військової техніки. Унікальний голос Галини Яблонської мене познайомив з творами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та ін. Вона щиро і натхненно дарувала слухачеві свою зворушливу любов до рідного слова, до рідної мови. Голос пані Галини звучав різнобарв’ям тонів, які виражали стан людини, її почуття, зрештою, — настрій. Він мав надзвичайно багато фарб і відтінків: сумний і веселий, ввічливий і сердитий…

А коли надходив час передачі «Театр перед мікрофоном» за участю Галини Яблонської, переді мною відкривався надзвичайно глибокий світ актриси, яка подавала слухачеві своїм неповторним голосом найчутливіші струни душі героїнь.

Вона майстерно вимальовує образ Софії з п’єси І.Карпенка-Карого «Безталанна» спочатку веселою і радісною у почуттях до коханого, дарує слухачеві ніжність її гарячого серденька, і я разом з нею радію і сміюсь. І той же голос трепетно передає найвищі муки страждання від зради коханого. І разом з нею страждаю і плачу я.

А Катря з п’єси М. Старицького «Не судилось» на початку вистави — скромна і сором’язлива, з самовіддано відкритим серцем у коханні. У фіналі, героїня — у стані невимовних страждань, болю, відчаю і сорому перед світом. Актриса наділяє Катрю голосом винуватим, докірливим, страдницьким, несамовито тужливо-сумним. Нарешті, голос — ні шепіт стає майже неживим — дає відчути слухачеві весь жах стану героїні, повноту її трагедії і драматизму. Я це відчуваю майже фізично. Так талант, дарований актрисі Господом, помножений на радісний, світлий творчий її труд, вразив мене, яка не бачила, а лише чула її голос. Отак з юних літ на все життя мені запам’ятався голос Галини Яблонської, який я завжди з радістю впізнаю.

Згодом, побачивши згадані вистави в театрі ім. І. Франка, я була вражена красою актриси і її очима, які вельми влучно підсилювали багатобарвний голос, розкривали стан її душі у ролі, яку вона не грала, а проживала…

Сьогодні ми часто зустрічаємось на вулиці Солом’янській, де живе і творить ДІАМАНТ УКРАЇНСЬКОЇ СЦЕНИ – ГАЛИНА ЯБЛОНСЬКА.

Наталка Капустянська

 

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter