Лариса Кадирова – цвіт українського театру

Лариса Кадирова – акторка, яка не потребує представлення. За словами відомого театрального критика Алли Підлужної, «Лариса Кадирова не схожа на інших актрис, при всій послідовності у дотриманні постулатів традиційної класичної школи психологічного театру, вона вирізняється яскравою індивідуальністю, спроможністю до несподіваних експериментів, відкритістю до нестандартних режисерських рішень, сміливістю акторського втілення».

Справді, кожна зустріч з народною артисткою України, лауреаткою Національної премії ім. Тараса Шевченка, актрисою Національного драматичного театру ім. Івана Франка в театрі, чи за його лаштунками викликало у мене відчуття, що знала її завжди.  Можливо цьому послугував фільм «Царівна», відзнятий за мотивами однойменної повісті Ольги Кобилянської, де Лариса Кадирова зіграла роль пані Марко. Романтичний, делікатний фільм з чудовою грою акторів – саме такі відгуки про цей фільм можна було прочитати після прем’єри на телеекранах.

Творчий шлях народної артистки України Лариси Кадирової пов’язаний з ім’ям Марії Заньковецької. Свою творчу діяльність Лариса Кадирова розпочала в театрі Львівського академічного театру імені М. Заньковецької, де грала роль Марії Заньковецької у виставі І. Рябокляча «Марія Заньковецька». Ця вистава в репертуарі театру була двадцять два роки, її показали понад 600(!). З ім’ям Марія і пов’язаний фестиваль моновистав «Марія». Автором проєкту фестивалю «Марія», його художнім керівником, і, головне, ідейним натхненником є Лариса Кадирова.

В одному зі своїх інтерв’ю Лариса Хамидівна сказала, що не думала, що буде працювати в театрі. Бо загалом не знала, що таке театр, адже на той час не було телебачення і в родині не було нікого з артистів. Утім, уже в три роки зазначила, що хоче бути артисткою… А любов до театру привив їй Львів, де мешкала в маминої рідної сестри.

Коли переїхала в нове помешкання, навпроти була кімната, що належала Оперному театру. В ній жили солісти, режисери цього театру. Саме звідти знає всі опери і до сьогодні. Обожнює момент перед початком вистави, коли світло ще не погасло, коли тільки настроюють інструменти, щоби ось-ось заграти. Саме цей момент нагадує вихід на сцену, коли маєш бути інструментом, завдання якого – налаштувати публіку на один-єдиний лад. Адже, за словами актриси, всі приходять у театр з різними уподобаннями, думками, різною енергетикою, і ти починаєш їх настроювати на діалог. На співпереживання. На співдіалог. На гармонію думки.

І на моє запитання, що ж більше до вподоби: класика чи сучасність? – відповіла:  – «А що таке класика?. Це дистильована роками, віками, тисячоліттями проблематика, яка вже перебуває в балансі добра і зла, любові і ненависті. Тому, мабуть, більше люблю сучасність. Чому? Вона дає можливості для пауз. Я можу своїм розумінням життя звертатися до людини через паузи, які відповідають моєму персональному досвіду. Я можу говорити паузами: пластичними чи віртуальними».

Героїнями Лариси Кадирової були Мавка з «Лісової пісні», Ольга з «Три сестри», Ніна з «Чайка», Лариса з «Безприданниця», Донна Анна з «Камінного Хреста» та ін.

Наталка Капустянська

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter