Марія Капніст – українська акторка

Маріетта Капніст-Сірко – таке справжнє ім’я акторки – з’явилася на світ 22 березня 1914 року. За походженням належала до славного роду кошового отамана Івана Сірка.

У фільмі «Бронзовий птах», де Марія Капніст зіграла зловісну стару Софію Павлівну, економку Карагаєви, хлопчаки називають її графинею, хоча за сценарієм графинею вона не була. Зате графинею Марія Капніст була в реальному житті. Вона народилася в сім’ї графа Ростислава Капніста і Анастасії Байдак – прапраправнучка Івана Сірка, кошового отамана Запорізької Січі. Спадкова дворянка, графиня, відноситься до нащадків відомого поета Василя Капніста.

Батько дівчинки, Ростислав Ростиславович Капніст, був помітною постаттю тогочасного суспільства – граф, багатій. Мати, Анастасія Дмитрівна, благородна і дуже освічена жінка, поліглот – знала 18 мов. Мешкали в розкішному особняку. Другом сім’ї був Федір Іванович Шаляпін, саме він помітив талант юної Мірочки – так називали дівчинку у родинному колі. Він давав їй уроки вокалу, хвалив за виступи в домашніх спектаклях. Тоді здавалося, що життя завше буде таким розміреним, наповненим музикою і сміхом.

Утім, у 1917 році Капністам довелося переїхати з Петрограда до Криму, в Судак. Там через кілька років каральний загін ЧК розстріляє Ростислава Капніста. Марія з матір’ю ховалися в ярах, їхній дім був зруйнований вщент. Через кілька років червоний терор поширився і на інших членів родини. Кримські татари, шануючи графа Капніста, допомогли його вдові і доньці втекти з міста, перевдягнувши їх у національне татарське вбрання.

Тільки у 16 років Марія повернулася до Ленінграда. Спочатку вступила до театральної студії, опісля в інститут. Їй пророкували велике майбутнє, ще зі студентських років дозволяли виходити на професійну сцену. Та знову доля відвернулася від дівчини. Був убитий більшовицький функціонер Сергій Кіров – близький друг сім’ї Капністів. Знову почалася тотальна чистка. Марія не довчилася. Переїхала до Києва і працювала бухгалтером. Далі був грузинський Батумі, тоді знову Ленінград. Якийсь злий фатум постійно переслідував дівчину.

1941 року почалося справжнє пекло. За «антирадянську пропаганду і агітацію», як «неблагонадійний елемент» (дворянське походження) Марію засуджують на 8 років. А відбувати термін довелося всі 15. За цей страшний період вона пройшла безліч таборів – від розпечених сонцем пісків Караганди до вимерзлих степів Іркутська. ГУЛАГ: каторга, голод, приниження.

Але ні щоденна виснажлива праця, ні постійні побої, ні домагання начальника табору не зломили її волю. Також допомагав вистояти в нелюдських умовах її сердечний друг Георгій Холодовський. Де б вона не була, він присилав їй бандерольки з сухофруктами, сухарями, не раз рятуючи її від голоду і цинги.

Коли в таборі дізналися про вагітність Капніст, то вимагали її перервати. Отримавши категоричне «ні», почали знущатися над бідолашною. Вибили зуби, на морозі обливали крижаною водою і лишали в самій сорочці. Та наперекір усьому в 1950 році Марія народила доньку Радиславу.

Після народження дитини стан ув’язненої ще більше погіршився. Працювати змушували ще тяжче. Одного разу навіть втратила свідомість від перевтоми і непосильної роботи. Після чого нарешті дістала невеличкі поблажки. А Раду відправили в дитячий садок.

У 1956 році з початком хрущовської десталінізації Марія нарешті отримала омріяну свободу. Її давній шанувальник, Георгій Холодовський, з величезним букетом квітів чекав на пероні свою Маріетту. Зустрічав, та не впізнав. Їй 44 роки, а вона скидалася на дуже літню бабцю…

Марія Капніст після всіх життєвих поневірянь приїхала до Києва. Життя треба було починати з нуля. Жити було ніде, от і перебивалася, де прийдеться. На вокзалах, скверах, у телефонних будках. Аби мати хоч якусь копійку, працювала двірничихою. Про більше навіть не мріяла. Після тяжких років у таборах, у свої 44 виглядала на всі 70 із гаком. Але саме це і привело її на кіностудію імені Олександра Довженка.

Одного разу, стоячи біля каси кінотеатру, згорблена у куфайці, була помічена молодим режисером Юрієм Лисенком. Він привів її на знімальний майданчик. Там саме працювали над картиною «Таврія». Дебют у цій стрічці привернув увагу багатьох режисерів. Вони були у захваті від її виразної і незвичної зовнішності. Пропозиції зіграти у нових картинах посипалися градом. Їй з легкістю вдавалося грати відьом, аристократок похилого віку, монахинь. Глядач був у захваті. Популярність не змусила довго чекати. Марія Капніст зіграла в 120 картинах[1].

Нещодавно у групі «Киевские истории» Фейсбуку Маргарита Мишанська написала свої спогади про Марію Капніст.

«Марія Ростиславівна Капніст … На початку 70-х моя сім’я жила у відселеному будинку на вул. Островського, на Солом’янці. Будинки знесли і дали нам квартиру по вул. Кавказька д.13, там же, на Солом’янці. Марія Ростиславівна виявилася нашою сусідкою. З 1972 р. по 1993 р. ми жили поруч і дуже подружилися. Вона часто запрошувала мене в гості. Я добре пам’ятаю її маленьку однокімнатну квартирку в звичайній дев’ятиповерхівці. Але після поневірянь і поневірянь вона була щаслива в ній. Але ж їй уже було під 60 років. Посеред кімнати стояв великий стіл, на стінах висіло безліч фотографій. Я добре пам’ятаю фотографію А.В. Колчака. Марія Ростиславівна відбувала каторгу з дружиною Колчака – Тімірьової, і вони були хорошими подругами. Нашим улюбленим з нею заняттям було виліплювання і випікання з тіста пташок, в крильця яких ми приколювали листочки з хорошими побажаннями. Марія Ростиславівна любила пригощати ними співробітників на кіностудії ім. Довженко. Для мене, дитини, це було захоплюючим заняттям. До Марії Ростиславівні часто приходили студенти Театрального інституту ім. Карпенко-Карого, і тоді її квартира оживала. Чудова, красива молодь приходила до неї на літературні вечори. Коли я стала старшою, то теж приєднувалася до компанії. На вечорах декламувалися вірші поетів Срібного століття. Я добре пам’ятаю, що вона співала романси, причому a cappella. А коли ми ліпили з тіста фігурки, то наспівувала «Гори, гори, моя зірка …». На її поштову скриньку приходило дуже багато листів, і тоді я намагалася їй допомогти-я читала їх, але відповідала на листи вона сама. Моя мама була лікарем і намагалася піклуватися про її здоров’я. У зв’язку з величезною завантаженістю на зйомках Марії Ростиславівні ніколи було ходити по поліклініках, так що допомога мами була дуже доречною. Марія Ростиславівна була не з тих людей, які при першому чиханні бігли до лікаря. Маленька, худенька, дуже швидка в рухах, дуже доброзичлива, усміхнена …Вона дуже тепло ставилася до людей, підгодовувала собачок і котиків, любила птахів. Часто ми разом годували голубів в нашому дворі. Одягалася вона дивно, креативно. Носила завжди довгі спідниці, до підлоги …. Взимку – коротенька дублянка, восени – сіре пальто з дивовижною вишивкою по комірця і манжет або чорна курточка з червоною облямівкою, а влітку – яскраві сарафани з блузочку. На голові – часто червоний шарф у вигляді чалми. В руках – сумочка-ридикюль …»[2].

 

Фільмографія

1956 – «Одна ніч»
1957 – «Дорогою ціною», «Під золотим орлом»
1958 – «Проста річ»
1959 – «Іванна», «Таврія»
1960 – «Далеко від Батьківщини», «Літаючий корабель», «Роман і Франческа», «Кров людська – не водиця»
1961 – «Дмитро Горицвіт», «За двома зайцями»
1962 – «Ми, двоє чоловіків», «Їх знали тільки в обличчя»
1963 – «Рибки захотілось… », «Срібний тренер»
1964 – «Гамлет», «Ключі від неба», «Лушка», «Тіні забутих предків»
1965 – «До уваги громадян та організацій», «Немає невідомих солдатів», «Хочу вірити»
1965–1967 – «Війна та мир»
1966 – «Інститутка»
1967 – «Великий клопіт через малого хлопчика», «Циган»
1968 – «Помилка Оноре де Бальзака», «Великий клопіт із-за малого хлопчика», «Білі хмари», «Падав іній»
1969 – «Сини йдуть у бій»
1970 – «У тридев’ятому царстві», «Мир хатам – війна палацам», «Олеся», «В’язні Бомона», «Салют Марія»
1971 – «Де ви, лицарі?», «Руслан та Людмила», «Ваша честь»
1972 – «Віра, Надія, Любов», «Пропала грамота», «Це солодке слово – свобода»
1973 – «Горя боятися – щастя не бачити», «Стара фортеця», «Кортик», «Новосілля»
1974 – «Бронзовий птах», «Білий круг»
1975 – «Кохання з першого погляду»
1976 – «Табір іде в небо», «Пам’ять землі»
1977 – «Якщо ти підеш… », «Нісенітниця», «Солдатка», «Квартет Гварнері»
1979 – «Циркачонок», «Дике полювання короля Стаха», «Циган»
1981 – «Андрій і злий чарівник»
1982 – «Повернення Батерфляй», «Подолання»
1984 – «Володькине життя», «Шанс»
1985 – «Спокуса Дон-Жуана»
1986 – «Повний місяць. Ноктюрн», «Прем’єра в Соснівці», «Поряд з вами»
1987 – «Прощай, шпана замоскворецька», «Нові пригоди Янки при дворі короля Артура»
1988 – «Історія однієї більярдної команди», «Чоловік для молодої жінки»
1989 – «Мистецтво жити в Одесі», «Етюди про Врубеля»
1990 – «Два патрона для мамонта», «Відьма»
1991 – «Anna Karamazoff (Ганна Карамазофф)», «Лох – переможець води», «Мічені»
1992 – «Білий одяг», «Серця трьох»
1993 – «Темні води»
1994 – «Притча про світлицю» («Притча»)

 

Меморіальна дошка Марії Капніст знаходиться на перетині вулиць Василя Липківського (Урицького) і Кавказької. Пам’ятна табличка була встановлена ​​в 2014 році на честь 100-річчя від дня народження актриси.

 

 

Підготувала Наталка Капустянська

[1] Джерело: uain.press

[2] Маргарита Мишанська / Киевские истории // Фейсбук

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter