Марія Волошина

Слово про Марію Волошину

Районна мама… Саме так у Солом’янському районі називають Марію Волошину. А віднедавна це ім’я поширилося і на сусідні райони. Мені якось довелося чути телефонну розмову Марії Тимофіївни з мешканкою Святошинського району. Жінка дуже просила допомоги. Марії Волошиній довелося розв’язувати питання. А інакше вона не мислить. Це її покликання – допомагати…

На юність Марії Тимофіївни припала війна. Ще підлітком почала працювати в колгоспі. Та якою б важкою не була праця в родині Волошиних, у якій було троє дівчат і троє хлопців, тут цінували працьовитість, чесність. А доброту – понад усе. І до сьогодні Марія пам’ятає батьківський наказ: «Дівчата, ми не дали вам багатства, зате дали вам чесність, працьовитість і доброту». Марія Тимофіївна згадує:

  • Мама і тато з ранку і до пізнього вечора працювали в колгоспі. Тільки-но звільнилися з окупації, як прийшло інше: відбудова Донбасу. Старшу сестру забрали на відбудову. Тоді був наказ: з кожної селянської родини по одній людині.

Якраз батьківський наказ про працьовитість і доброту пронесе Марія Волошина і коли працюватиме і на викладацькій роботі, і коли на громадській.

У середині 80-х років одна з центральних газет писала так про Марію Тимофіївну: «У Волошиної не буває ні казенних зустрічей, ні казенних промов, взагалі нічого казенного…». Неформальне ставлення і доброта стануть повсякденними супутниками її життя. А за працю – орден «Знак Пошани». Будуть й інші нагороди. Та найбільша нагорода – це спілкування з людьми.

Здавалось, уже є і право на заслужений відпочинок. Та це не для Марії Волошиної… Ось вже понад три десятиліття вона – заступник Спілки жінок району. В районі налічується 51 осередок жіночих організацій. І завдання Спілки – дати жінці, особливо, коли вона самотня, надію, розраду, зрештою, показати, що вона не сама зі своїми проблемами.

Марія Тимофіївна, як дружина офіцера, дбає і про солдатів строкової служби. «Їм теж важко, – говорить моя героїня. – Вони далеко від рідної домівки. Їм потрібна наше тепло і доброта сердець».

Але завдання спілчан не тільки вижити, а й передати кращі традиції молодим, а не нарікати на молодь, що вона «якась не така» – зізнається Волошина. Дуже радіє кожній зустрічі з учнями, радіє їхнім успіхам, нехай ще маленьким. А з маленьких з’являються великі.

Щосереди жінки збираються на літературно-музичну вітальню «У середу, о 15-ій». Заграють струни гітари… І вдивляючись в обличчя цих жінок, думаєш: що може зігріти так душу, як не тепло і людська доброта…

Працюючи в газеті, я часто зверталася до Марії Тимофіївни. Ще б пак! Вона знає кожний куточок, кожний камінчик в районі. І людей…

Багато, хто знає Марію Волошину, дивується: як може жінка стільки зробити: вдома на столі запашний обід дбайливої дружини, а згодом і бабусі, і при цьому поєднувати роль жінки з успішною роботою викладача, науковця, і, зрештою, лідера жіночої організації. Для мене, як для жінки, це – секрет…

Наталка Капустянська

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter