Наталія Володіна

Осінь очима Наталії Володиної

Ошатні тополі вже скинули свої напівкучеряві листочки. Вітер охоче шарудів, перемішуючи жовті і надзеленкуваті. Обабіч дороги красувалися чорнобривці. Вулицю Сурикова ніби хтось пензликом за один день перетворив на осінь. Саме на цій вулиці проживає художниця-графік Наталія Володіна-Панченко. В якусь мить мені здалось, що це вона кольори осені і домальовує. Ну це так, здогадки…

Наталія Віталіївна ще з дитинства була невгамовна, обдарована натура: вона мріяла стати художником, актрисою, журналістом і навіть співачкою. Якщо пройтися її шляхами, то всі її мрії здійснилися… Правда! Після закінчення Художньо-промислового технікуму за спеціальністю художник-оформлювач друкованої продукції, і ставши студенткою факультету «Графіка» Українського Поліграфічного інституту імені Івана Федорова, вона почала працювати в театрі російської драми імені Лесі Українки, а ролі грала в виставах народного театру будинку культури «Більшовик». На телебаченні вела авторську програму «Олівець-малювець», навчаючи художній творчості малят усієї України. І малювала все і на всьому, навіть на комп’ютері!

Утім, була ще одна мрія… 12-річною школяркою Наталія мріяла відпочивати в Міжнародному дитячому центрі «Артек». Ця мрія здійснилася більш ніж через 30 років, коли Наталія Віталіївна вже була відомим в Україні педагогом-новатором, авторкою «Уроків різноколірного чарівництва», викладачем комп’ютерної графіки на художньому відділенні дитячої школи мистецтв №2. Її запросили разом з талановитими вихованцями на Міжнародний конкурс шкільних вчителів в омріяний ще з дитячих років піонерський табір на березі Чорного моря.

Наталя з дитинства пам’ятає аромат олійних фарб. Її батько, військовий льотчик-випробувач, Віталій Володін у вільні від польоту години займався живописом, а маленька Наталя здивовано стежила за дивом перетворення білої поверхні полотна на вікно, за яким сяяв осінній левітанівський ліс…

Була ще п’ятирічною дитиною, і одного разу, гортаючи книжку, вперше натрапила на засушену квітку польового маку… У захваті вигукнула: «Червона квіточка!». Мама, вчителька літератури і мови, тільки-но вчора прочитала їй цю казку! Дівча було впевнене, що це саме ТА чарівна квітка! Від радості їй перехопило дихання, коли за межами військового містечка, куди привів її тато, побачила ціле поле маків.
Як майстер графічного мистецтва, художниця ніколи не малювала олійними фарбами. Але років зо десять тому Наталія Віталіївна пережила ностальгію за минулим і зайнялася живописом: першим з під її пензля на полотні з’явилося зображення червоних маків. Схоже, цей спогад про чарівні квіти, що вразили її в далекому дитинстві, перетворився на гарний натюрморт. У настрій картини мереживом вплетена печаль про 30-річного батька, який розбився у літаку під час його випробування, і про свого старшого сина-льотчика й бортінженера, що теж рано покинув цей прекрасний світ, переживши діда майже на два роки…

Ох, ці художники… Тільки-но пані Наталя «домалювала» осінь на вулиці Сурикова, де довелось використати майже всі жовті, багряні, жовтогарячі фарби, як взяла решту фарб й на вулицю Мечнікова, що поблизу метро Кловська. Тут-то протягом двох місяців вона творила дива: малювала наше українське буття. І знаєте де? На продовгій стіні будинку… Чого тільки тут не побачиш: уквітчані українські хатинки, поруч мальви, гарбузи на городі й навіть хтось впіймав золоту рибку. Тільки поки що мені невідома доля рибки і рибака… Тут і дівча на побачення спішить, озираючись навкруги, щоб часом бува ніхто її не побачив… А парубок, як і годиться, справжній козак з шаблею на боці. Здається, ось-ось і вуса закрутяться. А очі сяють добротою. Скільки тут куплетів українських пісень написано?! Власне, чому дивуватися… Український народ з давніх-давен славився своїми піснями. І сама мисткиня, малюючи, співала. Співала українські пісні, і прохожі іноді підспівували, іноді пропонували допомогу. Скажу по секрету, мешканці будинку, на якому щодня з’являвся український побут, прибігали до Наталії Віталіївни зігрітися. Скажете: придумала… Як це вийти з власної теплої квартири на вулицю і на вулиці грітися. Бо тут таке намальоване Сонце, що справді зігріває.

Загалом тут можна побачити всі пори року: засніжену зиму, причепурені хатки, які потопають у квітучих садах, тепле літо та щедру осінь. А барвінку зеленого… Так, так, барвінку. Ще з дитинства пам’ятаю, як моя матуся показувала мені дивні квіти, листя яких виглядало з-під снігу зеленим. А якщо заглянути в український фольклор, то барвінок символізує молодість, кохання, вдалий шлюб. Згідно з народним звичаєм, навесні парубки збирали барвінок і дарували коханій. Коли дівчина брала квітку, то це означало, що вона не проти стати дружиною цього парубка. Отож барвінок квітне на ЩАСТЯ!
Ми теж всі віримо, що наша країна, яка зараз переживає не кращі часи, розквітне. Бо у нас, окрім хрещатого барвінку, стільки символів… Зажурена верба, дарма, що зажурена, червона калина, тополя. Тополя… оспівана українськими класиками, це дерево – оберіг України. Тополя над шляхом… І кругом чорнобривці… Ми всі знаємо багато чого про чорнобривці. Але скажу одне – сьогодні для українців чорнобривець – це символ молодості і краси нашої держави. Тож недарма звемо нашу країну «Чорнобрива Україна».
Червона калина… Символ України-неньки і символ матері. І до сьогодні пам’ятаю той осінній день, коли малою, тримаючись за матусину руку, я йшла обривати гілочки калини. Від першого приморозку ягідки калини стали солодшими і не такими терпкими. А цілу зиму вся велика родина смакували калиновий пиріг.

Композицію українського фольклору завершує мудрий крук, який, усівшись на паркані з лози горішника, повчає солов’я. Правда, коли п. Наталя малювала, птахи відлетіли у вирій, але свої мелодії їй наспівували синички та горобці, які майстерно, як акробати, перестрибували з гілочки на гілочку.

Нові творчі пошуки, оригінальні композиції створює художниця на комп’ютері. Та коли вона бере в руки пензля і традиційні фарби, вони розлого лягають під кутом на полотні. Може, це буде груповий портрет сучасної української сім’ї, а, може – автопортрет мисткині з її колегами-подругами, вдягненими у в старовинне українське вбрання. А, може, Янгол-охоронець або старовинний пейзаж улюбленого Києва, міста, у якому народилась и творить все своє життя. Побачимо…

Наталка Капустянська

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter