Романіст Юрій Мушкетик

На початку вулиці Освіти стоїть легендарний гуртожиток студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З його кімнат, в різні часи неспокійного XX століття, вирушили в світи юні наші співвітчизники, які стали знаними в Україні поетами, прозаїками…

Про вулицю Освіти зі записів Світлани Гули розповідає сам поет, учитель Микола Сом.

… Для мене особисто повернутися на вулицю Освіти – це зустрітися із своєю юністю, із своїми незабутніми колегами і друзями. Про кого я кажу? Про відомих нині літераторів, поетів і прозаїків, які у 50-ті жили тут у студентському гуртожитку університету.

Серед них – романіст Юрій Мушкетик.

Юрій Мушкетик народився 21 березня 1929 р. у селі Вертіївці на Чернігівщині. 1953 року закінчив філологічний факультет Київського університету. 1958 року очолив журнал «Дніпро». У часи його редакторства «Дніпро» друкував твори шістдесятників. Був звільнений із посади головного редактора у 1972 році за звинуваченням у буржуазному націоналізмі.

Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини. У 1962 р. виходить роман «Серце і камінь», а у 1964 р. – роман «Крапля крові», де на повний голос звучить тема людяності і моралі.

У 1970-х рр. Юрій Мушкетик пише романи та повісті на сучасну та історичну тематику: перша редакція роману «Яса» (1970–1974), воєнний роман «Жорстоке милосердя» (1973), повість «Старий у задумі» (1974), фантастична повість «З’їж серце лева» (1972), роман «Біла тінь» (1977), повість «Біль» (1978), роман «Суд над Сенекою» (1978), роман «Позиція» (1979).

У 1984–1985 рр. появилась друга редакція роману «Яса», який являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі.

У 1984 р. виходить повість «Жовтий цвіт кульбаби», яка стала визначним явищем в історичній белетристиці.

В одному із своїх інтерв’ю «Високому Замку» письменник розповів про перші кроки в літературі. «Вступивши до університету, пішов у літстудію. Після першого курсу нам дали завдання зробити у своєму селі якусь доповідь. Я прочитав, що запорозький полковник Семен Палій був із наших країв. Про нього доповідь прочитав, а згодом почав думати, що як же досі про такого чоловіка та й нічого не написано. Писав я в основному в гуртожитку ночами на підвіконні на студентській кухні. Тоді насмішок на весь вік натерпівся. Коли вже діло йшло до кінця, я злякався: а може, це графоманія? Я відклав роман і написав два оповідання: дитяче віддав у журнал «Барвінок», доросле – у журнал «Дніпро». Місяців чотири переждав, а тоді пішов у редакцію «Барвінка». Там сиділи такі консультанти, які таким, як я, мали відповідати. Шукали, шукали вони моє оповідання в усіх столах, а тут заходить відповідальний секретар і запитує, що шукають. Почувши назву твору, він вигукнув: «Так оповідання ж уже в номері!» Це, мабуть, був найбільший тріумф за все моє життя».

Про­за Юрія Муш­ке­ти­ка від­зна­чає­ть­ся ви­раз­ною мо­раль­но-етич­ною проб­ле­ма­ти­кою і спро­бою ав­то­ра знай­ти від­по­ві­ді на важ­ли­ві пи­тан­ня су­час­но­сті.

Наталка Капустянська

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter