Валерій Шевчук

ДІМ НА ГОРІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

Думаю, не треба проводити опитування, аби дізнатися, кого найбільше читають в Україні. Безумовно, одним з найулюбленіших письменників українці вважають саме Валерія Шевчука. Люблять його не тільки в Україні. Твори письменника перекладено 22 мовами світу. Творчість Валерія Шевчука – багатогранна. Він – лауреат Шевченківської премії, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання».

Творчість Валерія Шевчука — це Дім добра, збудований високо на горі. Потрапити туди нелегко. Але мені вдалося в нього увійти. Маленький кабінет Валерія Шевчука, іронічно названий «келією», аж до стелі заповнений книгами. Невелика канапа та стіл зі стільцем, за яким зароджуються дивовижні ідеї, втілені в книгах, які нині вже є класикою української літератури. Ми говорили не тільки про українську літературу, а й про природу, долю, власне, про все те, що вкладається у поняття щастя.

У Валерія Шевчука було досить багате подіями й враженнями дитинство.

  • Малим я мав здатність увесь час кудись забредати й постійно губився. Уперше це сталося в 1943 році., коли, розсердившись на брата, я вирушив у білий світ шукати матір, яка пішла в той час на базар. Так забрів на житомирську Смолянку, саме туди, де, як розказували, варили дітей на мило. Тоді ж таки я вперше потрапив у пресу: в окупаційній газеті, що виходила українською мовою, було надруковане оголошення про моє зникнення. Житомирське радіо тоді теж про те оголошувало. Мене, однак, на мило не зварили, був я щасливо знайдений батьками і припроваджений додому, тепер мене пильно доглядали, однак це не завадило мені ще кілька разів загубитися — цю свою фатальну пристрасть я описав в оповіданні «Перша безсонна ніч» (зб. «Долина джерел»).

Учителем життя він вважає Григорія Сковороду. У Житомирській обласній бібліотеці 17-річному Валерію потрапила до рук єдина стара українська книжка, яка там була,  Д. Багалій «Григорій Сковорода — український «мандрований філософ». Іван Франко й книжка Багалія значною мірою вплинуло на його долю. Він почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією Івана Франка та Григорія Сковороди.

Валерій Шевчук мешкає у мальовничому куточку Солом’янки. Щоправда, його дім знаходиться далеченько від гори. Але його герої якраз і живуть в будинку на горі. Чи не тому його роман «Дім на горі» має символічну назву. В цьому домі жили одні жінки, властиво, музи, як це було на горах стародавньої Еллади – Парнасі та Геліконі. Вони надихали хлопців, що народжувалися в цьому домі, ставати митцями. З іншого боку, це ніби замок, поставлений на горі для оборони від страшного світу, власне кажучи, тоталітарного режиму. Домом цього письменника є його творчість.

Початком задуму роману «Дім на горі» стала новела, написана письменником у 60-ті роки. У цьому творі інвалід війни приходить на Тетерівську околицю в Житомирі, де стояла 12-та початкова школа, щоб стати в ній директором. У ці роки письменник почав писати цикл фольклорно-фантастичних оповідань, які згодом склали другу частину роману «Дім на горі» – «Голос трави». У 70-х була дописана і повість-преамбула. Так формувався цей роман. Валерій Шевчук в преамбулі описав згадану школу №12 і присвятив її своїй першій учительці Марії Совінській. Прототипом директора школи став Борис Турівський, котрий вчив письменника у другому класі. Загалом сюжет черпався із живого повоєнного життя, яке письменник бачив дитиною, відтак герої типізовані, так створились художні типи.

  • Цікаво те, – каже Валерій Олександрович, – що Марія Яківна навчала в першому класі не тільки його самого, а й його батька. Не менш дивним було те, що ця вчителька незмінно цікавилася долею Валерія Шевчука, хоча тоді він навчався вже в іншій школі. Докладно розпитувала про Валерія в його матері, ніби відчувала, що він її ніколи не забуде і саме їй присвятить свій роман.

Письменник вірить у долю. Останній його роман «Фрагменти з сувою мойр», який щойно вийшов у видавництві «Либідь» у трьох книгах, власне, розповідає саме про мойр, тобто Долю. А щастям письменник вважає стан згармонізованої душі. Відтак він не поза людиною, а в ній, і зазвичай вимірюється сатисфакцією достойно завершених справ.

Валерій Шевчук народився в Житомирі, в глибокій долині, де з’єднуються річки Тетерів та Кам’янка, серед чудових краєвидів, рослин, птаства та скельних виступів. Тому-то переживає глибокий інтерес до природи – частини свого світобачення. Вітер у творах письменника – активна й неодмінна частка природи.

«…Вітер, котрий народився серед полів та сосен, спершу був і сосною, й стеблом…  Від річки кумкали жаби, а навкіл заливалися натхненно цвіркуни. Все спало, залите неживим, міражним сутінком, – стояв серед неба великий і голий місяць…».

Наталка Капустянська

Фото з Вікіпедії (А. Макухи)

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter