Відрадний

Відрадний – історична місцевість Києва, колишній хутір, житловий масив і промислова зона в Солом’янському районі. Масив Відрадний простягається між Відрадним проспектом, бульваром Вацлава Гавела і Гарматною вулицею; промислова зона – між вулицею Миколи Василенкабульваром Вацлава Гавела і залізницями Київ – Ковель і Петрівською.

 

Коли промовляємо слово «Відрадний», перше, що приходить на думку, звісно, козацьке селище «Мамаєва Слобода», що розкинулось за сім кілометрів від Хрещатика довкруг історичного урочища, з якого бере початок легендарна річка Либідь. На території понад 9 гектарів створено тематичний дендропарк, або ж мовою офіційних документів: куточок української природи, архітектури та побуту «Мамаєва Слобода».

Понад триста років тому ці землі належали Михайлівському Золотоверхому монастирю. Серед діброви над витоком Либіді приблизно в тому самому місці, де зараз міститься «Мамаєва Слобода», стояла монастирська пасіка з хутором та ставом.

Минуло кілька століть і знову на пагорбах довкруг витоку Либіді, розкинулись мальовничі гаї, які чагарниковим живоплотом в’юняться на луки, створюючи ландшафт з унікальним краєвидом долини, характерний для Наддніпрянщини.

У долині серед кучерявих вишневих садків, оперезаних плетеними тинами, розкинулась козацька «Слобода». В центрі архітектурного ансамблю, що нараховує 98 об’єктів, розташовується козацька триверха дерев’яна церква в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці із дзвіницею, подібні до тих, що вивищувались на Запорозькій Січі в часи Богдана-Зиновія Хмельницького[1].

Чим же іще привабливий цей куточок Солом’янки?

Звісно ж, своїми парками і краєвидами, а ще — історією свого створення…

Якщо заглянути в один із сучасних довідників, то прочитаємо: «ВІДРАДНИЙ. Історична місцевість, колишній хутір, жилмасив і промзона у Солом’янському районі. Прилягає до місцевостей Боршагівка, Галагани, Грушки і Караваєві Дачі. Назва — від однойменного хутора, заснованого у 1914 році київським колезьким реєстратором К. Л. Яниховським на землях, викуплених у місцевих селян. Яниховському ж належить і назва «Відрадний», а одну з вулиць було названо на його ім’я Костянтинівською (тепер вулиця Радищева)»[2].

Відомий києвознавець Михайло Рибаков також описав історію створення селища: «Ліворуч від Києво-Брестського шосе, між ним та Старо-Житомирським шляхом, лежав хутір Галагани, заснований у 30-х роках XIX ст. солдатами лісової охорони Іваном, Мусієм та Єгором Ґалаґанами, які у 1836 р. оселилися тут із родинами. У 1871 р., після ліквідації лісової охорони, їх було приписано до Петропавлівської сільської громади та надано додаткові земельні ділянки. У 1870 р. хутір займав площу 3 дес. 1135 кв. саж., у 1896 р. тут було 5 дворів та 38 жителів. Таким чином, хутір не мав ніякого відношення до родини відомих українських поміщиків та громадських діячів Ґалаґанів (до речі, така думка досить поширена).

У 1914 р. неподалік Старо-Житомирського шляху, поблизу хутора Галагани, дворянин К. Я. Яниховський купив земельну ділянку площею 12 дес., яку поділив на 83 ділянки і розпродав їх. Так виникло дачне селище Відрадне, назва якого незабаром поширилась на навколишні землі. Селище розташоване було в сухій, рівній та зручній місцевості, вздовж вулиць росли канадські тополі, інші дерева. Але купити ділянки тут могли тільки особи російського походження[3].

І ця версія походження Відрадного є правдивою. Адже першоджерела про утворення поселення віднаходимо у Державному архіві Київської області. Враховуючи, на нашу думку, значущість таких відомостей, подамо деякі витяги із архівних документів.

Київське губернське управління за № 2435 від 25 липня 1914 р. направило в   «Киевскую Уездную Земскую Управу» листа у якому йдеться, що «Коллежский регистратор Константин Яковлевич Яниховский представил на утверждение план дачного поселка «Отрадное» при хуторе Галаганах»[4].

Будівельне відділення Київського губернського  управління перенаправило справу в Управу. «По справке в делах Управы оказалось, что в следствие просьбы г. Яниховского вышеназваный участок земли был осмотрен по распоряжению Управной Комиссией  в составе члена Управы И.А. Судакова, санитарного врача В.В. Удовенко и инженера К.Ф. Кирста, при чем оказалось следующее: участок находится в местности сухой и ровной и для дачного поселка удобный, почему в отношении  санитарном препятствий к разрешению г. Яниховскому устроит поселок не встречается, что же касается противопожарной стороны, то необходимо главную улицу поселка, проектированную Яниховским в представленном им плане шириною в 8,2 саж., расширить до 10 саженей.

Уездная Земская Управа

Постановила:

  1. Признать возможным выдать разрешение на устройство вблизи хут. Галаганы, на земле К.Я. Яниховского дачного поселка под названием «Отрадное» и утвердить представленный г. Яниховским план поселка»[5]

Крім того, К.Я. Яніховський клопотав перед Київською Земською Управою щодо облаштування переїзду, мотивуючи це тим, що куплена ним земля розбита на 83 дачних ділянки, половина з яких вже розкуплена і потрібно завозити будівельні матеріали на будівництво житла. Єдиним виїздом із цієї ділянки на Києво-Житомирське шосе є Земська Старо-Житомирська дорога, до якої впритул прилягають дачні ділянки. І по цій дорозі об- лаштований під’їзд до ст. Святошино заводу Акціонерного товариства Гретера і Криванека. Таким чином, виїзд з ділянок без переїзду через  під’їзну дорогу заводу Гретера і Криванека на Старо-Житомирську дорогу неможливий. Проте Яниховський отримав від заводу відмову. «Ввиду изложенного честь имею покорнейше просить Уездную Земскую Управу сделать распоряжение о том, чтобы завод Акционерного общества Гретер и Криванек устроил переезд чрез свой подъездной путь против моих дачных участков или же чтобы предоставил мне право на устройство такого переезда за мой личный счет»[6].

25 вересня 1914 р. на підставі § 1 Договору від 17 травня 1907 р. між Київською губернською управою з справ земського господарства та Правлінням Акціонерного товариства машинобудівельного і котельного заводу  «Гретек і Криванек» (щодо надання Товариству під полотно залізничної гілки від заводу до лінії Києво-Ковельскої з. д. ліву сторону Старо-Житомирської ґрунтової дороги), «для проезда в поселок через железнодорожную ветку требуется устроит в двух местах переезды»[7].

Як же забудовувався Відрадний масив у 5060-х роках?..

Такі відомості ми відшукали в тогочасних будівельних журналах.

«Большое строительство проектируется в Октябрьском районе, между существующими поселками Отрадный и Караваевыми Дачами, на продолжение ул. Борщаговской, где расположены совхозные поля и фруктовые сады. Планируется застройка свободных территорий многоэтажными домами, с использованием существующих зеленых насаждений для устройства районного парка. Размещаемая здесь жилая площадь – 533 квм.

Массив поселка Отрадный будет застраиваться укрупненными кварталами. В соответствии с новыми планировочными приемами каждый из них будет представлять собой отдельный комплекс жилых домов вместе со всеми необходимыми общественными учреждениями – школами, детскими садами, яслями, магазинами, физкультурными площадками, коммунальными гаражами, кинотеатром и местами отдыха. Такой жилой квартал полностью будет изолирован от городского шума и транзитного движения. В нем создается максимум удобств для населения.

Общий объем жилищного строительства в массивах к 1965 г. превысит 3 млн. м2 жилой площади»[8].

І рівно через 10 років, у виданій Збірці «Нові житлові райони Києва…» написано про забудову Відрадного, зокрема, що житлова забудова здійснена 5-ти і 9-типоверховими будинками. Зовнішні панелі житлових будинків облицьовані світлою керамічною плиткою, цоколі — полив’яною плиткою та штукатуркою. Дахи будинків пласкі, з внутрішнім водостоком. Весь житловий район займає площу 638 гектарів. На цій території буде розселено 120 тис. чол.

Навколо житлового району будуються підприємства, які забезпечують багатьох жителів Микільської Борщагівки роботою в безпосередній близькості від дому[9].

«Напротив кинотеатра «Отрадный», где раньше был пустырь, на 20 га раскинулся парк культуры и отдыха «Грушки». Первых посетителей парк примет уже в начале декабря. Сметная стоимость новостройки — 1 млн 200 тис. руб. На территории парка создано искусственное озеро с причалами для лодок, высажено около 3 тис. фруктовых и декоративных деревьев. Оборудуются детские игровые площадки, аттракционы, лабиринты, каменные беседки, построена финская баня с бассейнами, планируется открытие кафе и ресторана.

Зеленые лужайки с оригинальными скульптурами, выложены плитами дорожки со светильниками — все это создает своеобразный колорит этому произведению ландшафтной архитектуры. <…>

В числе других новостроек района можно назвать концертный зал детской музыкальной школы №14, библиотеку по улице Выборгской, детскую площадку на улице Героев Севастополя…»[10]

Якщо вийти на зупинці  «Вулиця Героїв Севастополя», то перше, що кидається в очі — великий знак торгового бренду Акціонерного товариства на даху 12-типоверхового адміністративного будинку. Це — Відкрите акціонерне товариство «Меридіан» ім. С.П. Корольова.

Створений у 1953 році завод «Радіоприлад», нині «Меридіан» ім. С.П. Корольова, мав репутацію багатопрофільного підприємства із замкнутим циклом виготовлення складної радіовимірювальної та дозиметричної апаратури. І є чи не головною організацією в Україні з виробництва радіовимірювальної техніки.

Пік популярності виробів підприємства припав на кінець 80-х, тоді торгова марка об’єднання була відома у всьому світі.

Зараз продукція підприємства — електронні лічильники електроенергії, радіовимірювальні прилади, радіоприймачі — реалізуються не лише в Україні, а й за межами країни — в Німеччині, Киргизстані, і вирізняються високою якістю. Про це свідчать нагороди, отримані на міжнародних виставках[11].

[1] «Мамаєва Слобода» [Електронний ресурс] // Мамаэва слобода : сайт. – Електрон. текст. даны. Режим доступу : https://mamajeva-sloboda.ua/pro-nas/ (дата звернення 30.07.2021).

[2] Пономаренко Л. А., Різник О. О.  Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. С. 15-16.

[3] Рибаков М. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. С. 18–19.

[4] ДАКО.— Ф. 1239, оп. 91. сп. 141, арк. 19.

[5]Там само. арк. 19—20.

[6] Там само. арк. 3.

[7] Там само. арк. 25.

[8]Слуцкий Г., Бронштейн И. Перспективы жилищного строительства в Киеве // Строительство и архитектура. 1959. № 3. С. 6-8 : ил.

[9]Нові житлові райони Києва: Микільська Борщагівка, Відрадний, Святошин, Брест-Литовський проспект / упоряд. В. Л. Суворов ; редкол. В. В. Пруцаков (відп. ред.:) [и др.]. Київ, 1975. 24 с. : іл., схеми.

[10] Новостройки Жовтневого // Правда Украины. 1979. № 272(11450). 28 ноября.

[11] Капустянська Н. Говорить и показує…  // Солом’янка. 2010. №8(142). вересень.

Вулиці, бульвар та проспект масиву Відрадний

Проспект Любомира Гузара – проспект у Солом’янському районі міста Києва, житловий масив Відрадний. Пролягає від Гарматної вулиці до залізничного шляхопроводу і проспекту Леся Курбаса.

Прилучаються вулиці Миколи Василенка, Героїв Севастополя та бульвар Вацлава Гавела.

Проїжджа частина проспекту розділена на дві частини лінією швидкісного трамвая (станції «Національний авіаційний університет», «Героїв Севастополя», «Вацлава Гавела»).

Початкова частина проспекту виникла на давньому шляху до села Микільська Борщагівка як продовження Борщагівської вулиці. У 1950–60-ті роки – Новоборщагівська вулиця. У 1967 року названий на честь радянського льотчика-космонавта Володимира Комарова.

У листопаді 2019 року проспект було перейменовано на честь патріарха-предстоятеля УГКЦ Любомира Гузара. Фактично проспект сформовано та забудовано на межі 1950–60-х років.

У 2020 році на проспекті капітально замінено асфальтне покриття, тротуари, встановлено нове LED-освітлення та спроектовані велодоріжки.

Любомир Гузар  – український релігійний діяч, патріархпредстоятель Української Греко-Католицької Церкви (20012011). Священник (з 1958), єпископ (з 1977), кардинал (з 2001). Верховний архієпископ Львівський (з 2001), Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011). Представник українського роду Гузарів.

Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. У 2011 вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку. Був одним із моральних авторитетів українців у 1990–2010 роках, членом ініціативної групи «Першого грудня».

Народився Любомир Гузар 26 лютого 1933 року в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар – священик УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за псевдонімом Василь Лукич).

У 1944 році сім’я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбург продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в Малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в м. Стемфорді (штат Коннектикут, США). Був членом «Пласту». Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у м. Елленвілі (штат Нью Йорк, США). Студіював філософію в Колегії св. Василія та в 1954 році здобув ступінь бакалавра.

У 1958 році, як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата, одержав ліцензіат богослов’я. 30 березня того ж року владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для служіння в Стемфордській єпархії.

В 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив ступенем доктора богослов’я в 1972 році.

У 1993 році разом зі всією спільнотою з м. Гроттаферрата (Італія) повернувся на рідну землю.

Бульвар Вацлава Гавела – бульвар у Солом’янському районі міста Києва, місцевість Відрадний. Пролягає від Гарматної вулиці до Відрадного проспекту.

Прилучаються вулиці Миколи Василенка, Героїв Севастополя, Василя Чумака, проспект Любомира Гузара та Михайла Донця.

Бульвар виник наприкінці 50-х років XX століття, мав назви Бульварна вулиця, Високовольтний бульвар. Початковий відрізок (до вулиці Миколи Василенка) був частиною Ізмаїльської вулиці

З 1963 року набув назву бульвар Івана Лепсе, на честь радянського партійного і профспілкового діяча Івана Лепсе.

Сучасна назва на честь першого президента Чехії Вацлава Гавела – з 2016 року.

Вацлав Гавел – чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст. Був дев’ятим та останнім президентом Чехословаччини (1989–1992), а також першим президентом Чехії (1993–2003).

Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 року у місті Прага. Його дідусь, Вацлав Гавел був відомим підприємцем в області будівництва. Також він побудував Люцерну на Вацлавській площі і заснував кінокомпанію «Люцернафільм» .

У 1955 Вацлав Гавел вперше виступив як літературний критик. І найближчим часом став доволі відомим в літературних колах.

У 1966 році Гавел здобув омріяну гуманітарну освіту на Театральному факультеті в Празькій Академії Мистецтв.

В 1965 році він увійшов у редакцію газети «Тварж». У цей період до нього прийшла слава закордоном, але на Батьківщині його твори були заборонені.

Після поразки Празької весни 1968 (в якій брав активну участь) та заборони публікацій став одним з найвідоміших дисидентів і критиків системи. Був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77». Наслідком такої діяльності було 5 років позбавлення волі.

Активний учасник Оксамитової революції 1989.

 Вулиця Василя Чумака – вулиця в Солом’янському районі міста Києва, місцевість Відрадний. Пролягає від вулиці Героїв Севастополя до бульвару Вацлава Гавела.

Василь Григорович Чумак народився 7 січня 1901 року в містечку Ічня на Чернігівщині в селянській родині.

Вірші, які Василь Чумак почав писати дуже рано, в 13 років, були написані цілком по-дорослому. Це було за часів царату, коли українська мова була все ще малоросійським наріччям.

Молодий поет почав друкуватися у 1917 році.

Після закінчення гімназії (1918) Василь Чумак переїздить до Києва, де стає активним членом партії боротьбистів, працює в її газеті «Боротьба». Боротьбисти виникли на основі лівого крила українських есерів, пізніше пішли на співпрацю з комуністами. Декілька провідних постатей боротьбистів: Гринько, Любченко, Шумський відіграли активну роль в подіях розстріляного відродження, але практично всі колишні боротьбисти були репресовані в 30-ті, тоді слово «боротьбист» було синонімом поняття «ворог народу».

Згодом поет приєднується до мистецького об’’єднання «Гарт». Від травня 1919-го року В. Чумак був відповідальним секретарем журналу «Мистецтво» і одночасно – співробітником бюро пропаганди Всеукрліткому при Наркомосвіті.

1919 року з’являється перша та єдина збірка «Заспів», яку Василь Чумак підготував до друку власними силами.

Більше про Василя Чумака читайте у нашому блозі: https://solomyanka-kray.blogspot.com/2021/01/blog-post.html  

Вулиця Академіка Білецького – вулиця в Солом’янському районі міста Києва, житловий масив Відрадний. Пролягає від вулиці Героїв Севастополя до залізниці.

Ім’я визначного вченого-літературознавця, професора, академіка АН УРСР, АН СРСР, віце-президента АН УРСР, заслуженого діяча науки Олександра Білецького носить з 1984 року.

Олександр Іванович Білецький народився 2 листопада 1884 року в українській родині агронома, ґрунтознавця Івана Івановича Білецького.

Спочатку вчився в одній з Казанських гімназій, де особливо захоплювався стародавніми мовами, літературою та історією, а після переїзду батьків до Харкова — в третій харківській гімназії.

Після закінчення гімназії 1902 року вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.

У студентські роки О. І. Білецький написав велику оригінальну працю «Легенда о Фаусте в связи с историей демонологии», за яку одержав золоту медаль.

Закінчивши 1907 року Харківський університет, Білецький залишився в ньому для підготовки до професорського звання і одночасно викладав літературу в школах Харкова.

Після 1917 року О. І. Білецький працював у театральному відділі Наркомату освіти на посаді завідувача репертуарної, історико-театральної та інших ділянок відділу. Олександр Іванович був одним із організаторів першого дитячого театру в Україні. На його сцені було поставлено п’єси О. І. Білецького «Подвиг Геркулеса», «Гра в Спартака», написані під псевдонімами «Анфім Іжев» і «Андрій Аскалон», які користувалися успіхом у глядачів.

У 1939-1941 роках і з 1941 року до кінця життя О. І. Білецький очолював Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР і паралельно працював професором Київського університету.

 Більше про Олександра Білецького читайте у нашому блозі: https://solomyanka-kray.blogspot.com/2020/10/blog-post_26.html

  Вулиця Качалова – вулиця в Солом’янському районі міста Києва, місцевість Відрадний. Пролягає від бульвару Вацлава Гавела до Відрадного проспекту.

Ім’я видатного російського, радянського актора Василя Качалова носить з 1957 року.

Качалов Василь Іванович (справжнє прізвище – Шверубович) народився 30 січня (11 лютого) 1875 року у Вільно (зараз Вільнюс в Литві).

Навчався в 1-й Віленській. Гімназистом Качалов брав участь в аматорських виставах і придбав репутацію декламатора і актора.

В 1893 році вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, де грав у драматичному студентському гуртку. Бував у Вільно на канікулах, коли у 1896 році грав разом з Вірою Комісаржевською у виставі за п’єсою Германа Зудермана «Бій метеликів».

В 1896 році Василь Качалов став актором петербурзького Театру Літературно-артистичного товариства, власником якого був Олексій Суворін, власник і редактор газети «Новое время». За однією з версій, саме Суворін придумав сценічний псевдонім «Качалов». За іншою – сам Шверубович, випадково прочитавши в петербурзькій газеті некролог Миколи Качалова (колишнього губернатора Архангельської губернії), вирішив взяти його прізвище. Пізніше познайомився з його сином (Качаловим Миколою Миколайовичем) і розповів йому цю історію, що послужило початком їхньої дружби.

Влітку 1897 року Василь Качалов брав участь в гастрольній подорожі Василя Далматова, виконуючи великі ролі.

 Більше про Василя Качалова читайте у нашому блозі: https://solomyanka-kray.blogspot.com/2021/01/blog-post_13.html

 

 

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter