Пронівщина

Пронівщина (Пронєвщина) — історична  місцевість Києва у Солом’янському районі.

 Розташована в улоговині між Олександрівською Слобідкою та Турецьким містечком, що є одним із відрогів Совської балки.

У XIX ст. хутір Пронеєвщина належав Києво-Софійському Митрополичому дому і був розташований за 5 верств від міста. У 1879 р. тут був один двір, 3 жителі, у 1896 р. — 1 двір, 7 жителів, у 1900 р. — 1 двір, 10 жителів. Належав хутір до Білогородської волості Київського повіту та губернії[1].

 

1885 р. Києво-Софійський Митрополичий дім здавав хутір в оренду. Як бачимо з листа дворянина Жуковського орендна плата була високою. «Несмотря на весьма высокую цену на «Проневщину» — я настоящим имею честь заявить, что участок пахотной земли в количестве 14 дес. 1568 кв. с., под садом и усадьбою 2 дес. 800 кв. с., а всего, согласно плану 16 дес. 2168 кв. с. с прилегающим к оным прудом  я согласен взять в 12-ти летнее арендное содержание на следующих условиях. 1) … Арендная плата уплачиваемая в 2 срока: 1-го Марта и 1-го Сентября каждого года, за всякое полугодие вперед; 2) Арендатору предоставляется выпас в лесу для скота, за пользование которым он будет уплачивать Митрополитскому Дому по 5 руб. от каждой штуки рогатого скота или лошадей за лето, причем количество скота не определяется, но оно не должно привешать 20 штук. <…> 3) Для постройки клуни, амбара, скотного двора и ледника, коих на даче той нет, Митрополитанский Дом отпускает арендатору весь необходимый материал и кулевую солому безплатно <…>  »[2].

 

У 1906 р., як видно з Плану двох ділянок землі, орендатором на 12 років є купець Вільмар Крюгер[3]. (Рис. 4). У 1909 р. «В семи участках состоит всего земли двести восемьдесят девять десятин»[4].

 

Відомо, наприклад, що в 1799 р. дворянин П. Козаківський, «перебуваючи постійно в хуторі при селі Совках», випадково знайшов в урочищі Пронєвщина мідь  — 32 відламки вагою 13 пудів. У стародавні часи тут існував завод, де відливали дзвони[5].

Про те, що в урочищі Пронівщина відливали дзвони, знаходимо і в монографії Богдана Кіндратюка: «З часом дзвони відливали, ймовірно, і в самому Києві. Про це свідчить знахідка біля с. Совок (урочище Пронівщина – нині в межах міста) серед вугілля та глини знайдено 32 шматки міді різних сортів вагою в 13 пудів, що могли належати тільки людвисарам»[6].

«В історичній місцевості в південно-західній частині Києва — Пронівщині були групи курганів, які час від часу самочинно розкопували. В 1912 р. О. Ертель звернувся до Київського губернатора і голови Ради товариства О. Гірса з клопотанням про встановлення охорони стародавнього могильника на хуторі Пронівщина, що належав Києво-Софійському митрополичому дому, і проханням звернутися до митрополита Київського і Галицького Флавіана (Городецького) та Імператорської археологічної комісії за отриманням дозволу на проведення розкопок. За дорученням губернатора Київський повітовий справник у кінці березня 1912 р. встановив спостереження за пам’ятками через урядника і охоронців. У березні 1912 р. О. Ертель розкопав тут дві могили. Навесні 1912 р. О. Ертель, якому митрополит Флавіан відмовив у дозволі на розкопки, здійснив огляд пам’яток у Пронівщині. Він відкрив групу незареєстрованих курганів: два окремі кургани в лісі, близько 20 — на узліссі, поблизу канави, і майже пригладжені оранкою кургани на сусідньому полі, що належало селянину селища Совки. Дослідник виявив, що там по-хижацькому розкопано два окремі кургани. У своєму зверненні до Ф. Трепова О. Ертель просив врятувати курганний могильник у Пронівщині від археологічних браконьєрів, тому що, не маючи відкритого листа від Імператорської археологічної комісії, він не міг проводити тут дослідження»[7].

У Збірнику «Археологія» у статті «Слов’янський могильник на р. Пронівщині під Києвом» історик Ілля Самойловський описав свої дослідження могильника. За його записами «могильник знаходився біля с. Совки, на деякій віддалі на захід від древнього шляху на Васильків, на х. Пронівщина, у верхів’ях р. Пронівщина,  притоці р. Либеді. Могильник був розташований у високій місцевості, в лісі і складався з двох груп. Після вирубки лісу на Пронівщині земляні насипи могил було розорено. До знищення могильника, в той час, коли він зберігався під захистом лісу, було розкопано кілька курганів. В 1913 р. А. Ертель розкопав п’ять курганів, а в 1915 – ще чотири. Зберігся щоденник А. Ертеля про розкопки 1915 р.

… Курган №9. Висота 1,3 м, окружність близько 20 м. На глибині 0, 7 м знайдено вуглик та нижню частину горщика з дном. На глибині 0, 65 м виявлено контури могильної ями, обкладеної трухлявим деревом…

У фондах Київського державного історичного музею з розкопок Пронівського могильника знаходяться фрагменти (36) типового слов’янського глиняного посуду, зробленого на гончарському крузі[8]

У 1900 році в хуторі Пронівщина мешкало 10 людей. Про це читаємо у Збірці «Список населенных мест Киевской губернии», де Пронівщину описано так: «Хутор «Проневщина» при с. Желянах (владельческий). В нем дворов 1, жителей обоего пола 10 человек, из них мужчин 6 и женщин 4 Главное занятие – хлебопашество.

Расстояние от уезного города до хутора – 5 верст, от близжайщих: железнодорожной станции — 4 версты, пароходной – 10 верст, телеграфной – 5 верст, почтовой (казенной) – 10 верст, почтовой (земской) – 10 верст. В хуторе числится земли 540 десятин, вся она принадлежит Киево-Митрополитанскому дому и находится в аренде у Михаила Лукашевского, хозяйство ведется самим арендатором по трехпольной системе. В хуторе никаких заведений нет[9].

3 жовтня відкривається засідання так званих окружних училищних з’їздів духовенства Київської єпархії, а 7 жовтня відбудеться загальний з’їзд депутатів духовенства київської єпархії. Із програми питань, будуть як загальні, так і питання управління Київським єпархіальним свічним заводом: «о повышении цены свечей в ввиду подорожания пчелиного воска и некоторых других обстоятельств завода; об условиях использования участком земли Киево-Софийского Митрополитанского дома в урочище «Проневщина», где находится воскобельня свечного завода»[10].

Ми уже зазначали, що у XIX ст. хутір Пронєвщина належав
Києво-Софійському Митрополичому дому. У 1871 р. тут була
«Проневская лесная дача». (Рис. 7), (Рис. 8).

 

У 1912 році на пагорбах над урочищем планувалося утворити однойменне дачне селище — в селищі мало бути забудовано 400 ділянок, однак реальне освоєння цих земель під садибну забудову розпочалося лише на межі 1940—1950-х років.

[1] Рибаков М. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. С. 81.

[2] ЦДІАК України. – Ф. 127, опс. 875, спр. 1559.

[3] ЦДІАК України. – Ф. 184, опс. 1, спр. 19.

[4] ЦДІАК України. – Ф. 184, опс. 1, спр. 19.

[5] Рибаков М. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. С. 81.

[6] Кіндратюк Б. Дзвонарська культура Київської Русі //  Українська музика. 2016. Число . С. 7.

[7]Федорова Л. Д. З історії пам’яткоохоронної та музейної справи у Наддніпрянській Україні. 1870–1910-і рр. / відп. ред С. І. Кот. НАН України. Інститут історії України. К.: Інститут історії України, 2013. С. 108.

[8] Археологія. Том IX. К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1954. С. 154.

[9] Список населенных мест  Киевской губернии. Издание Киевского Губернского Статистического Комитета. К. : Типография Ивановой, 1900. С. 66.

[10] Киевлянин. 1902. №272. 2 октября. С. 2.

 

 

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on Twitter